ЖИТЛА БДЖІЛ У ПЕРІОД ЛІСОВОГО БДЖІЛЬНИЦТВА

Археологічні знахідки свідчать, щшо людство почало займатись бджільництвом ще в ранньому бронзовому віці (першій половині ІІІ тисячоліття до н.е.). Залежно від клімату, природних умов, ступеня розвитку цивілізації відбувалося одомашнювання бджіл, удосконалювалося їхнє житло.

Невідомо, як і коли людина довідалася про мед.  Найімовірніше, поласувавши ним, вона почала полювати за бджолами, навчилася відшукувати їхні гнезда, з яких видирала мед, але не дбала про те, щоб і надалі забезпечити себе цим смачним продуктом.

Протягом століть засоби добування меду та воску поступово змінювались. В енциклопедії БрокгаузамЕфрона зазначається, що мед був відомий людям уже близько 4000 років тому. Закрема, славилася медом Палестина.

 Афіняни вже мали вулики і вивозили бджіл на гору Галет, або на острови Егейського моря і навіть в дельту р. Нілу щоб збільшити збір смачного й пахучого меду. Про високий рівень розвитку грецького бджільництва писав ще Арістотель (384-322 р. до н. е.). В ті часи в Греції були циліндричні вулики з обпаленої глини, а також плетені з гілок і обмазані глиною. Греки перші винайшли лінійкові вулики. Була в них і пасічницька література.

В Украіні бджоли водилися з дуже давніх часів. Немає звісток про те, коли саме люди стали їх розводити. Грецький історик Геродот, що жив 484-420 р, до н. е згадує про наш край, багатий медом (Покровский-Журавко, 1843; Розов, 1972; Некрасов, 1980).

Безсумнівно, що пасічництво того часу на територі України перебувало вже на другому його щаблі, тобто люди не тільки вміли вишукувати бджіл по лісах та вибирати мед, а й дбали про те, щоб не зруйнувати їхнє житло, а також на зразок дупла в старому дереві довбали дупло в живому дереві. Такі дерева називалися бортями (Голубицький, 1963).

Тогочасне бджільництво, найімовірніше, нагадувало noлювання на диких бджіл, звідки й пішла назва промислу — бортництво.

Методи добування меду в ті часи були примітивні. Шукали дупло з бджолами, викурювали їх, а потім видовбували стінку дупла і забирали стільники з медом. Якщо дупло знаходилось у зручному місці, зроблений у стінці отвір закривали дошкою, і згодом дупло знову заселяли бджоли (Павлов-Сильванский, 1812).

Проте полювання за медом, no суті, належало до збиральницької діяльності, а не виробничої. Воно тривало протягом усього періоду родового устрою і почало зникати лише з розвитком землеробства.

Бортництво в середні віки було поширене в лісовій частині Европи, а саме: на території сучасних Німеччини, Польщі, України, Беларусі, країн Балтії, на північному заході європейської частини Росії. Причому подекуди воно збереглося до наших часів.

Завдяки багатющим масивам медоносів та професіоналізму бортників, Київська Русь, а пізніше й інші князівства, які утворилися на її території, були відомі по всьому світу як одні з найбільших експортерів меду та воску. Вже в ті часи держава дбала про бджільництво й охороняла права бджолярів. Численні бортеві дерева, що освоювалися людьми, переходили в їхню власність і позначалися тавром — бортним знаком.

На думку А.Ф. Селіванова, бортництво було одним із шляхів колонізації земель, які освоювали російські племена. Таким чином, разом із сохою й сокирою з’явилися борті, а поряд з угіддями — села-бортничі, населення, яких займалося бортним бджільництвом.

Зважаючи на те, що в епосі практично всіх народів згадується про бджіл і отримувані від них мед та віск, можна стверджувати, що бджільництво здавна було одним із основних занять людини (Селиванов, 1896).

Їсторія бджільництва така ж древня, як і історія ліодства. Від випадкових знахідок гнізд диких бджіл людина перейшла до цілеспрямованого полювання за медом. Це була вже певна форма господарювання, яка отримала назву «дикого» бджільництва. На зміну їй у лісистій місцевості прийшло бортне бджільництво, яке існувало на Русі протягом бarатьох століть. Звичайно під борті вибиралися дуписті дерева. Декілька бортей, розкиданих на певній території, утворювали бортні угіддя. На бортних делевах і тих, що призначалися на такі в майбутньому, робилися сокирою зарубки, які засвідчували приналежність борті певному користувачеві. Для кожного бортного угіддя зарубки були однієї форми.

В старовину бортями називали всі гнізда бджіл в дуплах дерев, а іноді й вулики, що розташовувались на пасіках.

 У словнику В. Даля борть тлумачиться як дуплисте дерево, взагалі колода для бджіл, пень довбаний, дуплянка. В наш час борть – це видовбане дупло в дереві, в якому живуть бджоли.

Спорудження борті було важким заняттям, а інколи й небезпечним. Вона видовбувалась високо в стовбур дерева. Спочатку робили лаз (довж) – вузьку щілину зверху донизу майбутньоъ борті, потім цю щілину в глиб стовбура розширювали. Створювалась камера трапецієвидної чи округлої форми. Стелю в борті робили з нахилом у бік довжі. Довж закривалась спеціальною дошкою – довжією.

В деяких районах Башкирії і в наш час збереглося бортєве бджільництво майже в тому ж вигляді, в якому воно було сотні років тому. Ним займаються бджолярі з багаторічним досвідом, а традиції та знання передаються молоді. В цій місцевості живе популяція середньоросійських бджіл, яка називається бурзянською. Працю бджолярів описав Є.М. Петров у книзі “Башкирська бортєва бджола”. Борті там видовбують у деревах, розташованих неподалік від чудових джерел медозбору та води. В стовбурі дерева (діаметром не менше 40 см), робиться порожнина заввишки 90-100 см, діаметром 30-35 см, залежно від товщини стовбура. Верхню частину борті роблять трошки ширшою, ніж нижню. Товщина стінок борті – 10-20 см.

Дупло сполучається із зовнішнім середовищем двома отворами. Один, великий, називається довж, крізь нього оглядають гніздо і забирають мед. Довж частіше роблять з південної сторони дерева. Вона щільно закривається двома кришками з таким розрахунком, щоб можна було оглянути верхню або нижню частину гнізда, не розкриваючи всю борть. Другий отвір маленький – льоток, він розташовується під кутом 90° до довжі і знаходиться мяйже посередині висоти борті, трошки ближче до її стелі. Льоток робиться у вигляді прямокутного отвору (4 х 8 см). У нього вставляють конусоподібний вкладиш, який одним кінцем трохи виступає з льотка через стінку назовні, а другим, пройшовши через всю внутрішню частину борті, обпирається в протилежну ії стінку. Цей вкладиш перекриває льоток, залишаючи дві вертикальні щілини з обох боків завширшки 1-2 см.

Усередину борті вставляють дві хрестовини: одну у верхній частині на висоті 25-35 см від стелі друry – на 15-20 см нижче льотка. Ці дві хрестовини разом з льотковим вкладишем служать опорою для стільників, оберігаючи їх від обривання. Подібні хрестовини використовував у своїх вуликах І. Хрептович (рис. 3).

Рис.3 Хрестовина Хрептовича

При спорудженні борті слід мати на увазі, що дерево, в якому вона знаходиться, під час сильного вітру може зламатися, тому довжина борті не повинна перевищувати 120 см, а діаметр залежить від товщини дерева та величини його крони.

Щойно видовбану борть, як правило, залишають на рік-два для обсихання. Потім внутрішню частину борті очищають від смоли (якщо вона зроблена у хвойному дереві) та сміття і одночасно прикріплюють до стелі смужки стільників. Тільки після цього борть готова для заселення ройовими сім’ями.

Видовбують борті спеціальним інструментом, який придатний також для виготовлення колод. Існує багато пристроїв для піднімання бортника для гнізда бджіл: гаки, різні ремені з петлями, драбини тощо. Однак усі вони не гарантують повної безпект бортника, і траплялось, що люди падали й розбивались.

Крім того, бортник ризикував бути до смерті зажаленим бджолами, адже в давнину селекцією бджіл на доброзичливість ніхто не займався.

Для відбору меду і обстеження бджолосімей користувались зубелем (паличкою з розщепленим кІнцем, в якому затискувалась тліюча гнилючка), а також сіткою для обличчя і ножем для зрізування стільників.  Стільники складали в луб’яні короби або лиnові діжочки. (рис. 4).

Рис. 4 Липова діжечка для зберігання меду

Подекуди для утримання бджіл виготовляли борті з розпиляних частин стовбура, які потім піднімали та закріплювали на дереві. Такі борті називалися козубами (бортними) (рис. 5), і, напевне, їх можна вважати nершими вуликами. Те, що козуби видовбувалися на землі, значно полегшувало роботу бджолярів, а зrодом эавдяки цьому, винаходу людина перейшла від бортництва до розведення бджіл на пасіках.

Рис. 5 Вулики-козуби

На Русі бортєві форми бджільництва довгий час були домінуючими. І хоча передумови для переходу до інших форм rосподарювання склалися тyт ще в середні віки, можливість не реалізовувалась через постійні набіги на Русь кочовиків, які супроводжувались погромами та nограбуваннями. Пасічні форми бджільництва набула панівноrо положення в Росії та Україні лише в  XVII-XVIII (Шимановский, 1916).

Л.І. Бондарчук, Т.Д. Соломаха

«Вулики. Історія створення та різні системи»