Пізнання взаємних стосунків між матками і робочими бджолами є важливим для ефективного підсаджування маток, розуміння механізмів їх пошкодження у банках маток, а також причин та умов тихої заміни.
Дві причини втрати маток:
1.Робочі бджоли усувають нову матку відразу, бо сприймають її як «чужу», так само як осу чи бджолу з іншої сім’ї. Вони завжди усувають будь-кого чужого, як тільки його розпізнають.
Бджоли мають добре розвинений захисний інстинкт. Зловмисника розпізнають і атакують. Підсаджувана матка також може бути сприйнята як зловмисник і вбита. Так відбувається, коли вона поводиться неспокійно, або коли навколишні умови несприятливі для підсаджування, наприклад, у період бджолиних крадіжок, під час яких бджоли більш агресивні й чутливі до чужих особин.
2.Робочі бджоли усувають вже прийняту матку шляхом тихої заміни, але цього разу вже не як чужу, а тому, що бджіл не влаштовує її статус (якість), або тоді, коли перестане виконувати очікування бджіл.
Ці дві причини можуть існувати разом або кожна окремо. Яскравим прикладом може бути стресова реакція матки, яка призводить до зміни у композиції складників маточної речовини (деякі дослідники пишуть про феромон стресу матки), що викликає агресію бджіл. Про це детально буде описано нижче.
Причинами такої стресової реакції можуть бути: присутність іншої матки, механічне пошкодження, температyра, неприязні робочі бджоли, які виділяють феромон тривоги (гептан).
Коли після перегляду бджолосім’ї пасічник втрачає в ній матку, то часто не через те, що вона впала з рамки в траву під час огляду, а внаслідок стресової реакції, яка спричинена оглядом. Це може бути надмірна кількість диму, температура, надмірно збуджені бджоли тощо. Тому рекомендую бути обережним під час огляду.
У випадку згаданих вище двох шляхів втрати маток, бджоли усувають їх двома способами.
- 3ажалення має місце при захисній поведінці й трактуванні матки як зловмисника. У такому випадку її тіло скручене.
- Взяття в клубок буває при стресовій реакції. Робочі бджоли оточують матку тісним клубком своїх тіл і дусять. У такому випадку тіло матки випрямлене.
Механізми та умови втрати маток.
Про підсаджування маток багато написано, і постійно до цієї теми повертаються. Пасічники запитують і навіть вступають між собою в полеміку, який метод підсаджування найліпший. Тут існує дві проблеми, які потребують розв’язання: успішне підсаджування матки, коли бджоли її приймають, та впевненість у тому, що прийняту матку бджоли не усунуть методом тихої заміни.
Не існує, однак методу, хоча їх є багато, який би гарантував, що матка буде успішно прийнята і залишиться в сім’ї. Незважаючи на те, що для пасічника це стрес і, деколи, значні кошти, нічого не можемо вдіяти тому, що усі явища і твердження у природничих науках мають статистичний характер. Це означає, що справджуються не завжди, а з певною ймовірністю.
Якщо по телевізору показують рекламу косметики чи медикаментів, наголошуючи: «Ефективність науково доведено», то користуються необізнаністю частини глядачів, які вважають, що коли «науково доведено», то це правда. У дійсності завжди існують винятки, а їх відсоток визначається статистичним тестом, прийнятим для певного дослідження. Якщо б так не було, то медицина чи підсаджування маток були б простими, а насправді так не є.
То що ж робити? У таких ситуаціях як лікар, так і пасічник, повинні мінімізувати ймовірність невдачі і максимізувати ймовірність успіху. Тоді пасічник перестане втрачати багато, іноді дорогих, маток. Щоб так було, потрібні знання про взаємостосунки між матками і робочими бджолами залежно від конкретних умов у вулику та поза ним. 3багачуючи свої знання, пасічник ліпше зрозуміє умови кожного з методів підсаджування маток і зможе оптимально реагувати в кожній ситуації, мінімізуючи ймовірність поразки.
Бджоли усувають матку в тому випадку, коли вона не є для них приваблива і не задовольняє їх очікувань. У який спосіб вони її оцінюють? Бджолина матка виділяє маточну речовину, яка пригнічує розвиток яєчників робочих бджіл та відбудову маточників, стимулює виділення воску, роботу запахових залоз, збирання у гроно (в тому числі й навколо матки), бере участь у системі «свій-чужий», що допомагає розпізнати зловмисника, підтримує психічне і репродуктивне домінування матки, гальмує будівництво трутневих щільників та вирощування трутнів, а також спонукає бджіл до льотної діяльності та накопичення запасів корму. І найважливіше, маточна речовина обумовлює взаємні стосунки між маткою та бджолами.
Основними складниками маточної речовини є три жирних кислоти: 9-окси-2-деценова, 9-гідрокси-2-деценова та 10-гідрокси-2-деценова. Вони нелеткі і поширюються у бджолосім’ї через дотик та передачу між бджолами. Надзвичайно важливо, що у цілком здорових, повноцінних і привабливих для бджіл маток ці жирні кислоти перебувають у пропорції 32:15:37.
Коли помістимо матку в кліточку або рамковий ізолятор, то бджоли не відбудують маточників, бо через вічка сітки відбувається фізичний контакт робочих бджіл з маткою, і маточна речовина поширюється між бджолами. Але якщо зробити кліточку або ізолятор з подвійної сітки, через яку бджоли не зможуть торкатися матки, то вони будуть будувати маточники.
Маточна речовина виділяється верхньощелепними залозами матки і в стані емульсії розподіляється по її тілі. Надалі під час кормових контактів вона розчиняється слиною бджіл свити. Крім того, бджоли передають її з вусиків на вусики. Передача маточної речовини – це робота, яку бджоли починають виконувати з моменту виходу з комірки і продовжують протягом всього життя. 3авжди, коли виявляємо, що бджоли замінили матку, бо слабо червила або не була здорова чи струтовіла, задаймо собі питання, звідки бджоли про це дізналися? Чи ходили за маткою і рахували скільки вона відклала яєць? Чи відправляли ії до бджолиної клініки?
Ні, матки трутневі чи струтовілі мають порушену пропорцію жирних кислот маточної речовини. Крім того, з віком матки ця пропорція також змінюється, а рівень виділення маточної речовини зменшується. Подібно є у маток хворих, або у стані стресу, який спричинений, наприклад, обприскуванням неонікотиноїдами або великою кількістю диму під час огляду. А матки, як і люди, одні зазнають сильного стресу, а інші цілком спокійні. Тому одних бджоли замінюють, а інших за таких самих умов залишають. Власне розпізнаючи порушення кількості і пропорції складників маточної речовини, робочі бджоли відразу реагують на те, що з маткою щось не так, або в якому стані вона перебуває.
Характерна пропорція складників маточної речовини та рівень її виділення встановлюється на 5-10-й день після запліднення. Тому робочі бджоли можуть розпізнати, запліднена матка чи ні, навіть якщо вона не почала червити, або розпізнати матку, яка відкладала яйця, але припинила яйцекладку внаслідок пересилання. Про це бджолам «кажуть» феромони (маточна речовина) матки – адже вони не можуть заглянути у її спермоприймач.
Наприкінці другого року життя матки виділення маточної речовини зменшується на 25%, а пропорція складників може змінитися. Це вказує на те, як часто треба замінювати маток.
У маточній речовині є також леткі сполуки, які у великій кількості виділяють лише плідні матки, що відкладають яйця. Окрема бджола не перевіряє чи матка відкладає яйця. Про це їй «кажуть» феромони матки.
Саме тому бджоли ліпше приймають маток, які відкладають яйця. Якщо ж маток пересилали в кліточках, то бажано, щоб перерва у яйцекладці була якнайменша.
3 іншого боку, специфічна композиція феромонів дає змоry бджолам відрізнити матку, яка припинила яйцекладку, від плідної матки, яка ще не розпочала відкладання яєць. Унаслідок цього важче підсадити неплідну матку старшого віку. В такій ситуації необхідний довший період її підсаджування та детальні огляди після її прийому.
Рекомендовано, наприклад, довше не відкривати заглушку, яка перекриває доступ бджіл до кормового відділення кліточки, щоб бджоли довше контактували з маткою, не маючи змоги її знищити. Це ж саме стосується штучно запліднених маток без перевіреної яйцекладки.
У контексті інформації, яка передається через специфічний букет (композицію) феромонів, легко виправдати велику ефективність підсаджування матки в маточнику, який унеможливлює поширення феромонів у гнізді бджолосім’ї, або підсаджування матки, змащеної медом.
Усе це, як і надходження свіжого нектару під час інтенсивного взятку, обмежує запаховий вплив феромонів. Інтенсивний медозбір обмежує також агресію бджіл до зовнішніх втручань з боку пасічника, а також до підсаджуваних маток.
Варто зауважити, що чинники, які сприяють об’єднанню сімей, сприяють також підсаджуванню маток (такі чинники, як зменшення агресії та обмеження впливу запасів корму).
Стосовно втрат маток, слід також згадати про молодих (до тижневого віку) робочих бджіл. Я колись брав участь у фотографуванні як «людина, обліплена бджолами». Мене попередньо змастили водою з медом, а бджоли були віком не більше від, одного тижня. Такі бджоли не реагують на сторонні запахи чи зловмисників і не виявляють агресії. Але треба пам’ятати, що це явище має статистичний характер. Така особливісті молодих бджіл є основою підсаджування маток під ковпачком, під яким нова матка перебуває в оточенні тільки молодих бджіл, які щойно виходять з комірок і не ставляться до неї агресивно. Під ковпачком матка захищена від вуликових бджіл але її феромони починають поширюватися в сім’ї.
У рекомендаціях щодо підсаджування маток вказують, що в сім’ї, у яку підсаджуємо матку, повинен бути значний відсоток саме молодих бджіл, якраз через їхню неагресивну поведінку. Така ситуація буває під час сильного медозбору в уміло зроблених відводках або у щойно заселених нуклеусних вуликах.
Маточна речовина містить ще понад 50 інших субстанцій. На черевці матка має на тергітах залози, які продукують атрактанти. Вони взаємодіють з маточними феромонами і є вирішальними щодо привабливості матки для бджіл. Виділення цих залоз беруть участь у системі «свій-чужий», що дає змогy розрізнити сім’ї зловмисника, а також спричиняють копуляційний рефлекс трутня на відстані 30 см (леткі складники маточної речовини приваблюють трутнів на відстані 50 м). Реакція на них надзвичайно швидка. Однак існує ще якийсь менше відомий чинник привабливості маток, тому що матки, приспані вуглекислим газом (СО2), є привабливішими для бджіл, а СО2 часто знижує рівень маточної речовини.
Ну що ж, світ бджіл залишається й надалі значною мірою недослідженим. На своіх кінцівках матка має ступневі залози. Їх виділення гальмують відбудову маточників на щільниках там, де матка залишила запахові сліди.
Мурахи мають дуже добре розвинені ступневі залози і, прошу звернути увагу, як вперто вони тримаються своїх стежок, які позначені виділеннями.
У виділеннях ступневих залоз бджолиних маток є 12 складників, у робочих бджіл – 11, а у трутнів – 1.
Найважливіше, що в матки є у 12 разів більше феромону ступневих залоз, ніж у трутня. Внаслідок цього бджоли відчувають сліди матки. Коли матка рухається повільно, відкладаючи яйця, пропускає комірки або не доходить до значної кількості щільників (перебуває переважно у середині гнізда), бджоли можуть «підняти питання» тихої замін. Очевидно, робочі бджоли не повинні бачити матки, ані перебувати з нею на тому самому щільнику. Їм надают інформацію ступневі феромони або хімічна інформаційна система, яка забезпечує зв’язок маток із робочими бджолами.
Варто додати, що багато написано про пошкодження кігтиків маток. Такі пошкодження, особливо коли спричиняють послаблення запахових слідів, можуть бути причиною тихої заміни матки відразу після успішного її прийняття та початку яйцекладки.
Підсумовуючи сказане, можна зауважити, що бджоли можуть робити висновок про вік, здоров’я, відкладання яєць або про стан і кондицію матки, аналізуючи феромони, які вона виділяє. Іншими словами, робочі бджоли оцінюють так званий статус матки. Чим вона цінніша для бджіл (відповідає їх очікуванням), тим вищий її статус. Окрім феромонів, на статус матки впливають її вік, маса тіла, здоров’я, стійкість до стресів запліднення, яйцекладка та її інтенсивність, а також, інколи раса матки та її поведінка.
Чим привабливіша матка для бджіл, тим вищий її статус. Наприклад, з відкладанням першого яйця статус матки зростає.
Зовнішні умови статусу матки — це фізіологічний стан і «настрій» бджолосім’ї, у яку підсаджують матку, період у сезоні погода, медозбір тощо. Від усіх цих чинників залежить успіх підсаджування і те, чи залишиться матка у сім’ї. Дуже багато чинників. Тому ефект є не до кінця передбачуваним, або, як ми згадували вище, має статистичний характер.
Проф. Єжи ДЕМЕТРАКІ-ПАЛЕОЛОГ,
кафедра зоології та екології тварин
Природничого університету в Любліні
«Pasieka N2, 2020
Переклав Олег КОЦЮМБАС
Журнал «Бджоляр № 11», листопад 2020
Однією з причин поганої зимівлі та значного осипу бджіл є надмірна вологість у вулику. У перезволожених вуликах спостерігається сповільнений розвиток бджолосімей навесні і вони більш вразливі до грибкових хвороб. Під час вологих зим із великою кількістю відлиг, опадів та мряки бджолосім’ї зимують гірше, ніж у сухі морозні зими.
Узимку джерелом вологи у вулику є споживання (розклад) цукрів в організмі бджіл, в результаті чого утворюються вуглекислий газ і вода. Водяна пара частково виходить через льоток, частково поглинається поверхнею розпечатаних щільників, уміст вологи в яких може зростати у два — три рази. Внаслідок цього починається ферментація (бродіння) вуглеводних запасів та перги. Зіпсований корм викликає у бджіл порушення травлення, що стає причиною поносу. Вологі гнізда завжди холодні, внаслідок чого збільшується споживання зимових запасів корму та починається масовий осип бджіл.
Які причини зволоження гнізд?
Зволоження гнізд залежить від багатьох чинників: атмосферних умов, типу вулика та його утеплення, сили сім’ї та розміру гнізда, часу годівлі на зиму, розміщення пасічного точка. Нещільні вулики з дашками, які промокають, під час дощової осені та вологої зими можуть бути причиною зволоження гнізд уже навіть після закінчення осінніх робіт на пасіці. Тому потрібно завчасно перевірити якість накриття дашків. Навіть щільний пінопластовий вулик без належної вентиляції може бути причиною надмірного зволоження гнізд.
Щоб запобігти появі вологи на дні у вуликах, рекомендують ставити під гніздо порожній корпус. При великому повітряному просторі під гніздом частина клуба бджіл збирається не на щільниках, а під ними. Завдяки цьому бджоли з усіх вуличок можуть контактувати з маткою. Повітряна подушка запобігає також занепокоєнню та загибелі від голоду бджіл у тій вуличці, в якій не вистачило корму.
Пізня годівля не дає змоги бджолам якісно переробити сироп, видалити з нього вологу та запечатати, що призводить до спрацьовування бджіл та скорочення тривалості їх життя. 3имівля старих липневих бджіл, які внаслідок інтенсивної пізньої годівлі сиропом осипаються на початку зими, також може бути причиною зволоження гнізд. У такому гнізді, залишеному, наприклад, на 10 рамках, тільки 4-5 щільників обсиджені бджолами та сухі, решту – стають мокрими і пліснявіють. Крім сказаного вище, другою причиною зволоження гнізд є невідповідність об’єму гнізда до сили бджолосім’ї. Надмірно широке гніздо може виявитися для сім’ї надто холодне і легко зволожується. Якщо ціле гніздо, за винятком крайніх щільників обсідають бджоли, то зволоження щільників не настане. У надто тісному гнізді може бути надмірно сухо.
Небезпека появи вологи у вуликах буде тим більша, чим гіршою є вентиляція. Під час зимівлі бджоли не можуть вентилювати гнізда, але повинні мати гарантований доступ свіжого повітря до клуба. Надто велика кількість холодного повітря, яке потрапляє в гніздо, може стати причиною смертельного переохолодження насамперед бджіл, які утворюють кірку клуба. Тому зимовий льоток, через який відбувається вентиляція, повинен розміщуватися відразу над дном. Вважають, що на кожну рамку в гнізді потрібно залишати на період зимівлі 1 см2 льоткового отвору, що відповідає довжині 1,25 см та висоті 8 мм. Через вищий льоток у вулик може проникнути миша. Часто пасічники-початківці, боячись переохолодити гніздо, залишають дуже малий льоток.
Вологість у гнізді залежить від ізоляційних матеріалів, якими його утеплюють. Вони повинні пропускати повітря та поглинати вологy, бо через них відбувається газообмін між зимовим гніздом та зовнішнім середовищем. При застосуванні утеплювальних матеріалів, які погано пропускають повітря, гнізда швидко зволожуються. Для зимового клуба це дуже небезпечно, бо крім охолодження гнізда може початися ферментація (бродіння) запасів корму. Надмірна вологість навколо клуба ускладнює бджолам виділення вологи з організму і може призвести до їхньої загибелі.
3верху гнізда повинні бути накриті подушками з агроволокна. Пам’ятаймо, утеплювальні подушки не гріють, а лише ізолюють. Верхній утеплювач з агроволокна, наповнений синтепоном відіграє подвійну роль: захищає гніздо від втрати тепла і частково є посередником у видаленні назовні вологи з гнізда.
Наведу приклад з власно’ї практики. Великопольські вулики були накриті зверху утеплювачами з агроволокна. Плоскі дашки (без вентиляційних щілин) частково прилягали до цих подушок. Гнізда, накриті подушками були сухі, під щільно наповненими і припасованими подушками — частково зволожені, але маса подушок збільшилася вдвічі. Подушки з агровлокна та синтепону поглинали вологу з гнізда і затримували її у собі, не виконуючи ролі ізолятора. Натомість у всіх вуликах зі щільно припасованими плитами з пінопласту гнізда були дуже вологі, а на дні в незайнятій гніздом частині була паморозь та льодяна кірка.
В одностінних вуликах часто відбувається конденсація вологи внаслідок поганої ізоляції надмірно зволожених гнізд. Споживання корму в таких вуликах є значно більшим, порівняно з утепленими вуликами, а весняний розвиток бджолосімей затримується. Потрібно також знати, що під час зимівлі бджолосім’я, споживаючи 1 кг меду, виділяє майже таку саму кількість води, яка, якщо не виходить з вулика, є найбільшою загрозою бджіл під час зимівлі, а може бути для них навіть згубною.
Перед зимівлею пасічник повинен переконатися, що вулик злегка нахилений в бік льотка. Тоді на дні вулика не збиратиметься вода. Таке розташування вулика полегшує бджолам винесення сміття, мертвих бджіл.
ЯН ПЛЄВА
«Pasieka» № 5, 2013
Переклав Андрій БОГАЧ
Журнал «Бджоляр», № 10, жовтень 2020
Бджоли взимку не впадають в анабіоз як комахи, що живуть поодиноко. Вони не нагромаджують у своєму тілі жиру та інших субстанцій, завдяки яким вони могли б пережити зиму у стані анабіозу. 3авмирання бджоли настає вже за температури меншої ніж +8°С. Бджолосім’я до зими готується вже з весни, перетворюючи зібраний нектар на мед – продукт, який добре зберігається і легко споживається під час зимівлі.
Щоб у меду не могли розвиватися дріжджові грибки, його концентрація повинна мати 80-82% цукрів. А щоб мед не поглинав вологи або не висихав, бджоли покривають його восковими кришечками (запечатують). Для того щоб мед було легко споживати при температyрі зимового клуба, складні цукри бджоли розкладають на прості цукри глюкозу та фруктозу. Іншим важливим кормом, що накопичують бджоли, зазвичай на крайніх рамках, є перга (перероблений квітковий пилок). Вона є незамінна, особливо рано навесні, коли матка почне відкладати яйця, а бджоли ще не вилітають з вулика.
Однією з ознак приготування до зимівлі є виганяння трутнів з вуликів, що триває приблизно 3-7 днів. Бджоли в цей період стають озлобленими. Трутні залишаються тільки у тих сім’ях, де немає матки чи вона є стара. Утворення бджолиного клуба залежить від сили сім’ї.
Слабкі сім’ї починають збиратися у клуб при +13°С, середні при +10°С, а сильні – +7°С. Найперше похолодання відчувають бджоли на крайніх рамках та знизу гнізда. Потім бджоли починають переміщуватися до теплішого центру гнізда, клуб ущільнюється, а на його поверхні утворюється кірка з живих бджіл. В середині клуба бджоли розміщуються вільно. Спочатку клуб не є постійним. Він утворюється коли є холодно і розпадається упродовж найближчого теплого дня. Кінцево клуб формується з настанням постійно низьких температур. Зазвичай клуб формується навпроти льотка. Нормальне положення льотка є навпроти центру гнізда, перенесення льотка, зазвичай спричинює і пересування до нього бджіл. Сильні сім’ї утворюють клуб ближче до льотка, а слабші — подалі. Зимовий клуб формується на тих рамках, де виховувався останній розплід у цьому сезоні. Там є порожні комірки, у які взимку заходить певна кількість бджіл.
Зимовий клуб можна розділити на дві чзстини: середина клуба, де бджоли розміщаються вільно і де суттєво тепліше, і периферія (кірка), що складається з юджіл розміщених якомога ближче одна до одної. В середині клуба, де перебуває матка, бджоли можуть досить вільно рухатися, а ті, які утворюють кірку, переважно сидять нерухомо, заповнюючи собою вулички між рамками та порожні комірки. Товщина кірки, що утримує тепло клуба, залежить від коливань температури зовнішнього середовища. При зниженні температyри кірка грубшає, а весь клуб стискається.
Бджоли можуть значно підвищити температуру клуба, пpи цьому джерелом тепла є рухи бджіл, що перебувають в центрі клуба, вони рухають ніжками і м’язами грудей. Однак головну роль у боротьбі бджіл з холодом відіграє ущільнення клуба. Така реакція на спад температури дає змогу бджолам витримати навіть дуже сильні морози. Проте під час цього бджоли споживають багато меду. В самому центрі клуба є насправді досить тепло близько +23°С, але ближче до периферії температура поступово зменшується. на краю клуба вона становить +10…+12°С, ззовні кірки близько +8°С. Цікаво, що на відстані декількох сантиметрів від скупчення бджіл температура може бути навіть мінусовою.
Бджоли не гріють вулик, в якому перебувають, а лише себе, разом реагуючи на зміну зовнішньої температури. Для обігрівання зимового клуба бджоли витрачають визначену кількість тепловоі енергії, яка утворюється в їхньому організмі через спалювання» цукрів. У першій половині зими бджоли з’їдають невеликі кіль-кості меду. Наприкінці лютого в гніздах починає з’являтися розплід і тоді зростає споживання кормових запасів.
Бджоли, що добре зимують, упродовж усієї зими не виділяють калу (він нагромаджується в прямій кишці). Максимальне наповнення калом кишки становить 40 мг, що відповідає майже половині маси самої бджоли. Коли наповнення збільшується, а бджола не може випорожнитися під час обльоту, то випорожнюватиметься у вулику, що є ненормальним. Коли в зимових запасах є падевий мед, що містить багато субстанцій, які бджоли не можуть перетравити, вони можуть захворіти на зимовий пронос. Це захворювання проявляється у опоношенні бджіл в середині вулика, що призводить до сильного ослаблення сім’ї і навіть ії загибелі. Причиною передчасного наповнення калом прямої кишки в зимуючих бджіл може бути і надмірне споживання навіть доброго меду. Бджоли з”ідають його забагато, коли зимують у неспокої. Це може бути викликано старою маткою або потраплянням до вулика миші.
Неспокій у бджолосім’ї може виникати і через галас на пасіці, стукання по вуликах чи сідання птахів на їхні дашки. Бджоли також зимують неспокійно, коли до вулика затікає вода.
Осипання всієї сім’ї перед початком весни найчастіше буває спричинене голодом або неправильним розміщенням запасів корму. Бжоли взимку можуть переходити з одного щільника на інший тільки тоді, коли настає потепління. Тобто коли в щільниках, на яких утворивався зимовий клуб бракне меду під час сильного морозу, бджоли не перейдуть на бічні рамки з кормом. Тому вони можуть голодувати і гинути, хоча кормові запаси ще є, але вони неправильно розміщені.
Ян ПЛЄВА “Pasieka” № 1 , 2013
Переклав Андрій БОГАЧ
Журнал «Бджоляр» № 10, жовтень 2020
Ця стаття написана за результатами двох основних досліджень, якi провели науковці Фиг (Fyg 1964) та Порпорато з співавторами (Porporato et aI. 2015), і стосується аномалій та захворювань бджолиних маток.
Бджолина матка передає нащадкам свої власні риси, а також характеристики трутнів, з якими вона спарувалася i тим самим визначає хороші i погані риси її колонії (бджолиної сім’ї). Тому легко зрозуміти, що вся колонія потерпає, якщо матка має спадкові або структурні вади, або хворіє чи припиняє відкладання яєць) (Fyg 1964).
Дослідивши близько 5 тисяч нормальних маток i з відхиленнями, Fyg (1964) виявив багато аномалій та захворювань, як впливають на репродуктивний потенціал маток.
Захворювання маток були викликані вадами розвитку, інфекціями, порушеннями метаболізму спаровування, а також спадковими порушеннями розвитку i аномалії, які виникають або всерединi самої матки або її потомства.
Під час спостережень виявлено: неприйняття маток бджолами, часта заміна маток та зниження продуктивності медоносних бджіл через маток.
Porporato та iн. (2015) з метою вивчення причин захворюваності маток, придбали 99 нововиведених маток від 20 італійських селекціонерів. Крім того, вибрали 109 старих маток по всій Італії, які знизили відкладання яєць.
Анатомічні і функціональні аномалії, що стосуються яєчників та сперматеки (сім’яприймача), а також переродження тканин та наявність мікроорганізмів, таких як Nosema spp, і найпростіші були виявлені як у молодих, так i у старих маток, але вони були більш
поширеними в останніх.
Помічені відмінності дозволили вченим висвітлити причини зменшення яйцекладки у маток.
Porporato та iн. (2015) у деяких маток виявили кілька аномалій. До шести дефектів на одну матку спостерігали у старих маток, які взагалі показали набагато більше аномалій, ніж молоді матки. Більшість молодих маток не мали дефектів, було лише 20,5 % дефектних, щойно спарованих маток.
Матки-карлики — одна з головних зовнішніх аномалій бджолиної матки, яку можна виявити візуально. Матки-карлики періодично вирощуються бджолами, коли недостатньо пилку та нектару, такі матки рідко коли-небудь досягають розміру бджоли-робітниці. Не слід плутати їх з бджолами-трутівками, оскільки матки-карлики мають нормально розвинені cтaтеві органи. Зазвичай, однак, вони залишаються неспарованими i стерильними. Карликовість ми не повинні в таких випадках віднести до спадкового чинника, причина — недостатнє харчування під час личинкової стадії (Fyg 1964).
Аномалії яєчників. Матка може мати різноманітні внутрішні аномалії та вади розвитку. Передуciм недостатність розвитку або гіпоплазія (недорозвинена або неповний розвиток тканини або органу) яєчників (Fyg 1964). Цей стан було виявлено у двох маток, які зовні здавалися нормальними, але були стерильними. Яєчники їх були досить рудиментарними (недорозвинені, але всі інші частини репродуктивних органів були добре розвинені. У рудиментарних яєчниках міститься лише кілька оваріол з виродженими статевими клітинами.
Інша часта хвороба маток, яка є причиною постіноі стерильностi, це атрофія яєчників. Це буває як у молодих, так i старших маток i характеризується швидким розпадом вмісту оваріоли (Fyg 1964).
Меланоз, ще один дуже важливий патологочний дефект на яєчниках матки, який спостерігали у 42 iз 109 старих маток і в жодної з молодих (Porporato et al 2015). Меланоз характеризується знебарвленням яйцеклітин, i трофоцити набувають кольору від жовто-коричневого до чорного. Fyg (1964) під час огляду стерильних маток виявив два подібних інфекційних захворювання, які вражають переважно репродуктивний апарат. Н-меланоз викликає дріжджоподібний мікpoopганізм. Він, ймовіно, надходить ззовнi через жальну камеру, через піхвові отвори потрапляє у репродуктивні органи i виробляє в яйцепроводах та яєчниках типову грудочку вогнища зараження коричнево-чорного або чорного забарвлення. Уражені матки припиняють відкладання яєць протягом декількох днів i стають стерильними.
Інший, не менш частий тип – паразитарний меланоз, який вражає репродуктивні органи виключно молодих маток, викликається бактерією i тому називається В-меланозом. Вогнища інфекції, викликані збудником з яєчниках, також чорні, але вони відрізняються від некрозу, який виникає при Н-меланозі.
Недосконало розвинені яйцепроводи. Часто виявляють недосконало розвинені яйцепроводи. Яйцепроводи матки утворюються під час постембріонального розвитку на вентральній стороні десятого сегмента i спочатку ну з’єднані з яєчниками. Пізніше бічні яйцепроводи поширюються в порожнину тіла назустріч статевій залозизі та з’єднуються iз яєчниками, як правило, на третій день стадії лялечки. Іноді яйцепроводи можуть перестати рости до того, як вони дісталися до яєчників, в такому випадку не буде зв’язку між нормально розвиненими яєчниками i піхвою. Відкладання яець неможливе в такій ситуації. Іноді неправильно формується лише один яйцепровід. Такі матки здатні відкладати яйця в обмеженій кількості. Як виявив Fyg (1964), ці дефекти яйцепроводів не виключали успішного спаровування матки.
Ще одна аномалія — додаткові оваріоли (у складі яєчників є сотні трубочок (оваріол), у яких формуються фолікули – яйцеклітини, оточені допоміжними клітинами).
Додаткові оваріли не трапляються у матки в різних місцях черевця, розвиваються в ненормальних положеннях, незалежно від яєчникiв. Найчастіше додатковi оваріоли лежать зібрані разом біля cepцeвoï трубки (серия. аорти) в перикардіальній пазусі (Fyg 1964).
Множинні сперматеки. Зазвичай, матка має лише одну сперматеку дпя зберігання сперматозоїдів. Рідкісний виняток – це матка з двома сперматеками. Fyg (1964) виявив матку, у якoї були закладені дві сперматеки, тісно разом, вони мали окремі виходи у піхвy, i в них було багато сперми. Оскільки сперматека утворюється в препупальній стадії з двох відокремлених анлагенів (початкове скупчення ембріональних клітин, з яких складається орган), можна припустити, що вони не об’єдналися на цьому етапі, а продовжили розвиватися незалежно.
Матки з двома сперматеками виявили двічi серед 208-ми маток Porporato та ін. (2015). lншими цікавими аномаліями сперматеки були: відсутність сперматеки, невеликий їï розмір, порівняно із середнім розміром, та аномальна ïї форма. Зовнішній колір сперматеки — перламутровий, але були виявлені різні кольори з відносними відмінностями. В ycix випадках, білi сперматеки ніколи не мали сперми всередині. Матки з білиии сперматеками завжди замінювалися бджолами; бджоли їx не приймали, i вони не змогли відкладати яйця. В кількох маток були виявлені прозорі сперматеки. Прозорі сперматеки були без сперматозоїдів. В одному випадку було виявлено чорну сперматеку. Цю матку бджоли не сприйняли, вона не могла відкладати яйця, але сперматозоїди в їï сперматеці були цілком життєздатними.
У 22-x маток у сперматеках були виявлені найпростіші. Деякі з них ідентифіковано: війкові та жгутикові. Війкові – представники Hymenostomatida, рід Tetrahymenа, ймовірно Т. rostrata. Половину джгутикових не вдалося ідентифікувати (Porporato et al. 2015).
Порушення спаровування. При природньому спаровуванні матки сперма від трутня не відразу досягає сперматеки через статеві протоки. Піхва і яйцепровід більше або менше збільшуються введеною масою сперми. Кількість введеної сперми зазвичай настільки велика, що тільки невелика її частина може потрапити в сперматеку. Коли сперматека наповнюється, надлишок зазвичай видаляється. Іноді трапляеється, що маса сперми залишається в статевих протоках i стає в’язкою пробкою, яка постійно перешкоджає яйцекладці. Іноді «знак спаровування» залишається фіксованим у статевому отворі і виступає від жальної камери. У таких маток нормальні, рухливі сперматозоїди виявляються в сперматеці, тоді я к ті, що знаходяться у піхві та яйцепроводах, мертві або дуже часто своєрідно згорнуті.
Матки-трутівки. Найпоширеніше порушення нормальної peпродуктивної функції матки — це відкладання незапліднених яєць, тобто її нездатність продукувати бджолине потомство. Колонії часто бувають серйозно ослаблені через це та ïx існуванню загрожує відсутність молодих бджіл. Трутівочність можна пояснювати багатьма причинами. Матка може продукувати лише трутнів, оскільки вона не здатна запліднювати яйця. Це зумовлено відсутністю успішного спаровування aбo, коли вона старіє, у неї не вистачає сперми, що зберігається в сперматеці. Найчастіша причина відкладання трутневих яєць, це важке захворювання матки, яке не залежить від спаровування i описується як хвороба трутівочності. Вона проявляється досить раптово у нормально запліднених маток, на перший aбo другий рік життя i задовго до того, як запаси сперми виснажуються, матки стають трутівками i відкладають незаплідненi яйця в бджолинi комірки. Зазвичай через деякий час хворі матки перестають відкладати яйця. У хворих маток часто спостерігається своєрідна аномалія сперматозоїдів. Крім нормальних рухливих сперматозоїдів, сперматека містить вироджені сперматозоїди, які згорнулися в локони (Fyg 1964; Porporato та ін. 2015). Кожне кільце складається лише з одного сперматозоїда. Fyg (1964) зазначив, що хвороба трутівочності – це захворювання матки, яке характеризується появою специфічних внутрішньоядерних включень у всix ектодермальних органах i тканинах. Виродження сперматозоїдів в сперматеці не є першопричиною, а скоріше це вторинне явище, пов’яза не з хворобою. Матки часто стають трутіками ще до того, як сперматозоїди помітно виродилися. Це захворювання зустрічається i в неплідних, які ніколи не контактували з трутнями, що доводить, що це захворювання не передається від трутнів i не залежить від спаровування.
Ще однією аномалією були патологічні кам’яні утворення. Aбo ентеpoлiти, виявленi в прямій кишцi матки. Цi ентероліти нагадували в багатьоx випадках, жовчні камені, каменi в нирках та сечових протоках людини і домашніх тварин. 3’являються ентероліти у прямій кишці у вигляді поодиноких абo декількох твердит, сферичних aбo поліморфних кульок, які часто утворюють агломерації [скупчення] (Porporato et al. 2015). Чотири з оглянутих маток мали ентероліти. Середній діаметр ентеролітів становив 409,6 мкм. Колір був мінливий: від цегляно-червоного до сіро-коричневого aбo коричнево-чорного.
Непpитомність маток. Матки рідко непритомнюють, але це явище спостерігали деякі пасічники. Матка тягнеться вгору i падає на бік так, ніби ïї застрелили. Вона залишасється нерухомою протягом декількох хвилин. Така її поведінка отримала назву каталепсія (Brunnich 1922), епілепсія (Laidlaw and Eckert 1962), непритомність (Miles 1922) aбo шок матки (Latham 1922). Цe трапляється, коли матка зачіпається за щільник крилами. Відповідно до Latham (1922) матка зачіпає себе за черевце стерніт задньою ногою, потім тягне кінчик живота вперед, потім затягyється на мить, далi стає кілька хвилин нерухомо, а потім поступово повертається до нормальної активності. Не кожна матка, коли зачіпають її черевце веде себе так, але Latham вважав. що це, ймовірно, буває у великих маток із збільшеним черевцем. З досвіду Miles (1922), каталепсії траплялися лише у молодих маток; більшість випадків, описані Brunnich (1922), також були з молодими матками. У деяких випадках матка не відроджується, а помирає (Miles 1922). каталепсія, мабуть, пов’язана з тимчасовим нервовим розладом.
Автор Сlarеnсе Collison, професор ентомології університету штату Missisini
Журнал Bee Culture
Травень 2020р.
Журнал «Пасіка», № 7, 2020р.
Продавці бджолопакетів, особливо ті, що спеціалізуються на роздрібних продажах, мають бути готовими продати товар у власній тарі. Традиційні ящики мають безліч недоліків. По-перше, вони – недешеві (від 100 грн.). По-друге, дуже дорогі у транспортуванні, бо фактично транспортується повітря.
Якщо ж відправляються заготовки, то виробники роблять суто символічну знижку у 10-15 грн. А робота по збиванню ящика з заготовок не така вже й проста, а головне, потребує часу. Тому автор цих рядків вже давно приглядався до альтернативних варіантів, зокрема, картонних коробок, що складаються. На вітчизняному ринку такий товар вже кілька років пропонує відомий бджолярський Інтернет-магазин. На пробу було замовлено 10 коробок, за ціною 50 грн. з гаком. Доставка Новою Поштою посилки, що важила трохи більше 10 кг, але була досить об’ємною, коштувала 160 грн. (Харків-Київ). Зібрати коробки без відео-інструкції, на перший погляд, здається неможливим. Навіть, після перегляду відео, не все зрозуміло. Але після власноручного збирання 2-3 коробок, процес йде, як по маслу! Також потребує трохи часу, але в рази менше, ніж збивання фанерного ящика. Із інструментів потрібен канцелярський ніж, скотч та степлер. Ящик може використовуватися для пакетів на 4 або 6 рамок (Дадана або Рута). Якщо все зібрати правильно, виходить досить міцна та цілком надійна конструкція. До того ж, дуже тепла. Принаймні, тепліша за фанерні ящики. Вентиляції через сіточки цілком достатньо, але без фанатизму. Під час заселення бджіл особливу увагу слід приділити розміщенню першої рамки: можливе тертя зі стінками. 8 бджолопакетів у такій тарі довелося утримувати кілька днів, поки забрав покупець. Льотки у коробках також передбачені. Розміщувалися у два яруси по 4 штуки на піддоні, вкривалися зверху. Під час перетримки стояла прохолодна погода, були дощі, але коробки не підмокали з боків. Бджоли у такому штабелі точно не мерзли.
Звичайно, для гуртових закупівель бджолопакетів i транспортування ïx на великі відстані, така тара, мабуть, не дуже підійде. Все ж таки, картон. Але для невеликих роздрібних продажів кількох десятків бджолопакетів така тара – саме те, що треба! До речі, ïï цілком можна використовувати кілька разів. Головне, щоб не потрапила під великий дощ, так само як i звичайні фанерні ящики.
«Пасічний журнал» № 3 (27), жовтень 2020
Золотистий і смачний, приємний на язик, як оксамитова подушка. Він тече і розкішно капає, коли бджоляр ламає щільник… Це і є повноцінна, досконала їжа, амброзія, нектар богів. Мед був для людей, як їжа та ліки в цивілізаціях від найдавніших часів до сьогодні. Я думаю, мед — як спокуса, як Мата Харі має на меті відволікти нашу увагу від іншого справжнього скарбу вулика. Якщо ви хочете відкрити для себе секрет, зніміть кришку вулика і підніміть верхній корпус. Скоріше всього це вам не вдасться зробити без стамески, оскільки корпуси з’єднані бджолиним клеєм. Цей клей — прополіс, термін, придуманий Арістотелем, що означає «про – перед» і «поліс — місто» . Прополіс — прихований скарб із вулика. У дуплах дерев дикі бджоли створюють внутрішню оболонку прополісу і лінія льотка – входу в гніздо має потовщення з прополісу, що складається з рослинних смол, які бджоли змішують з воском. Прополісна оболонка служить багатьом цілям: є замазкою для тріщин, сприяє стабільності температури і рівня вологості, і є гідроізоляцією. В такий спосіб бджоли відділяють і захищають гніздо від зовнішнього світу.
Прополіс і здоров’я бджіл. Окрім створення фізичного бар’єру проти пестицидів та шкідників, прополіс дуже корисний для здоров’я медоносних бджіл. Дослідження, в якому вулики покрили екстрактом прополісу, показало, що прополісна оболонка гнізда зменшує бактеріальні навантаження та підвищує імунну експресію генів в оброблених колоніях. Дослідження показали, що ознаки гнильцю, спричинені бактеріями Paenibacillus Iarvae, виявлені у польових бджіл та спори гнильцю виявлені в магазинах з медом, зменшувались при згодовуванні бджолам сиропу з прополісом.
У дослідженні, коли бджіл годували медо-перговою сумішшю, збагаченою Ascosphaera apis, грибним агентом аскосферозу, у бджіл у вуликах з покриттям із прополісу було набагато менше мумій із крейди, ніж у вуликах, які такого покриття не мали. Цікаве спостереження, колонії (бджоли- ні сім’ї), заражені аскосферозом, відповідали збільшенням польотів бджіл зі смоляними обніжками – таку поведінку можна вважати методом самолікування колонії. Перше в історії дослідження впливу прополісу на Nosema ceranae, спороутворюючий грибковий паразит в медоносних бджіл, було опубліковано у 2018 році. Воно показало, що при згодовуванні бджолам заміннику пилку, прополісу і екстракту листя покращувалося виживання і знижувалося вірусне навантаження в ноземаінфікованих бджіл.
Кліщ варроа деструктор, разом з супутніми, щонайменше, семи вірусами, зокрема і вірусом деформованого крила DWV, сприймається як одна із найбільших загроз для бджіл. Дослідження заражених колоній з DWV показало, що навантаження DWV було більшим у колоній з вилученим прополісом.
Прополіс і здоров’я людини. Уявіть першу людину, яка стояла перед гніздом диких бджіл і помітила клейку пасту, що облицьовує вхід у гніздо. Можливо, їй прийшла думка, що це гніздо заповнене активними бджолами, а інші гнізда — з меншою кількістю липкого матеріалу — мають не таких активних бджіл. «Це те, що добре для бджоли, також для мене хороше?» — так вона могла подумати, і потім опустила палець в прогрітий сонцем прополіс і поклала його собі на рану. Історичні дані свідчать, що користуватися прополісом людина почала так само давно, як і споживати мед диких бджіл.
Прополіс використовувався в традиційній і народній медицині століттями. Він згадується в «Історії рослин» (1597 р.) для використання в якості мазі, якою лікували запалення та синці та «Повний травник Кальпера» (1653 р.) у статті «тополеве дерево» як мазь для лікування запалення і жару в будь-якій частині тіла. Гіппократ, як кажуть, вживав прополіс для лікування ран і виразок, застосування, що актуальне до сьогодні.
3 початком досліджень на початку 20 століття хімічного складу прополісу, виявлено понад 300 біологічно активних сполук, в т.ч. ефіри, жирні кислоти, амінокислоти, ароматичні кислоти, вуглеводи, альдегіди, кетони, терпеноїди, вітаміни та флавоноїди. 3 них найбільший потенціал для досліджень мають флавоноїди. Лабораторні дослідження біологічної активності та фармакологічні властивості цих сполук ідентифікували широкий діапазон протизапальних, антисептичних, антиоксидантних, антибактеріальних, антимікотичних, протигрибкових, противиразкових, протиракових та імунномодулюючих властивостей. Ці біологічні сполуки служать для захисту рослин, з яких вони зібрані і бджоли збирають ці смоли для захисту від вірусів, бактерій, паразитів і травм, так само прополіс має подібні терапевтичні властивості і для людини.
Бджоли збирають смолу з рослин біля своїх вуликів. 3алежно від географічного положення пасіки, смола, в основному, надходить з тополі, берези, кінського каштану або хвойних дерев, при цьому переважає тополя, яка росте в США та Європі. Тополя є єдиним видом, прополіс з якої зараз розглядається, як безпечна альтернатива/доповнення до офіційної медицини за міжнародним контролем якості.
Прополіс можна розділити на сім основних типів, які залежать від місця збору та рослинного походження: тополя (Європа, Північна Америка, нетропічні райони Азії та Нова 3еландія); зелений прополіс (Бразилія); береза (Росія); червоний прополіс (Куба, Бразилія, Мексика); Середземноморський прополіс (Сицилія, Греція, Крит, Мальта); класія (Куба, Венесуела); і Тихоокеанський прополіс (Тихоокеанський регіон, Окінава, Тайвань, Індонезія). Рослинні джерела визначають хімічні складові та біологічну активність прополісу. В останні десятиліття проводилися багато досліджень в лабораторіях, на тваринах та людині про користь прополісу для здоров’я для людини. Деталі деяких досліджень на пацієнтах наведено нижче.
Рак — у лабораторних дослідженнях із використанням клітин людини, етанолові (етиловий спирт) екстракти китайського прополісу різні концентрації вбивали ER + та ER- клітини раку молочної залози людини протягом 24 та 48 годин.
Гінекологія — 5 %-ий водний розчин прополісу протягом семи днів відновив стан піхви в жінки з хронічним вагінітом. Догляд за ранами — чверть пацієнтів мають виразки стопи при діабеті, які можуть призвести до ампутації нижньої кінцівки. У дослідженні застосовували тонкий шар екстрактy прополісу у пацієнтів при хронічних виразках стопи (у діабетиків) протягом 6 тижнів. Через 1 тиждень у 41 % пацієнтів відбулося зменшення рани і після 3-7 тижнів 19 % мали повне загоєння.
Прополіс в аптеці. Прополіс отримав сертифікат, як ліки в Німеччині, Румунії, та Бразилії. Однак Адміністрація Продуктів і Ліків США (FDA) класифікує прополіс як дієтичну добавку, але не як ліки. Як результат, препарати на основі прополісу відсутні в переліку FDA. Відповідно до ресурсу WebMD, єдине можливо безпечне використання прополісу — полоскання рота. Ресурс WebMD вказує, що недостатньо доказів для використання прополісу при лікуванні стопи у спортсменів, опіків, простудних захворювань, лихоманки денге, діабету, діабетичних герпесів стопи, генітального герпесу, гінгівіту або періодонтиту, імунної системи, інфекцій, запалення, кишкових паразитів, раку горла і носа, розладів шлунка, туберкульозу, молочниці, виразки, бородавок та загоєння ран.
Комерційно приготований прополіс можна придбати в Інтернеті та в магазинах здорової їжі у вигляді рідкого екстракту, капсул, таблеток для полоскання рота, порошку, кремів та справ, він входить до складу деяких косметичних засобів. Ці препарати використовуються для лікування вугрів, опіків, симптомів простуди та грипу, простого гepпecy, генітального герпесу і ран.
Прополіс вважається нетоксичним, але люди з алергією до вжалень бджіл, бджолиного пилку, меду, маточного молочка, хвойних або тополі повинні вживати його обережно або пройти тестування у алерголога перед його використанням. Краще уникати використання прополісу, якщо ви вагітні або годуєте грудьми, маєте астму, проблеми зі згортанням крові, або за два тижні до операції. Попередньо проконсультуйтеся з лікарем перед прийомом рослинної добавки, в т.ч. прополісу.
Доктор Стефан Стангачіу, президент Румунського товариства з апітерапії, Генеральний секретар міжнародного Товариства апітерапії та почесний Президент німецької спілки апітерапії добре розбирається у продуктах бджільництва. Як співавтор великого розділу про апітерапію в книзі «бджільництво для боротьби з бідністю та безпека засобів до існування», Стангачіу вважає, що прополіс має найбільший потенціал серед інших продуктів з вулика для використання в медицині. Він описує наступні форми використання прополісу: місцевий засіб при лікуванні ггерпесу зостер, вугрів та екземи; в аерозолях при астмі; і перорально при виразках шлунку і дванадцятипалої кишки, при гіперліпідемії і запорах. Він зазначає, що клінічні докази підтверджують використання прополісу для поліпшення імунної функції та що європейці часто приймають прополіс для запобігання сезонним епідеміям грипу.
Кріс Клерономос, спеціаліст з функціональної медицини, акупунктурист і травник, який є нинішнім президентом Товариства апітерапії США, каже, що прополіс є однією з його улюблених «трав» всередині царства апітерапії. «Прополіс дуже універсальний, — каже він, — і може застосовуватися, наприклад, для гамування болю, як протимікробний засіб, як протизапальний, при проблемах шлунково-кишкового тракту, або циркуляції крові. Перешкода полягає в тому, що дуже важко працювати з ним. Усі смоли є потужними.» 3гідно з Клерономосом, зелений прополіс часто використовується для лікування раку; червоний має чудові антимікробні властивості; і коричневий — для полегшення болю.
Ось кілька власних способів Клерономоса та комерційних композицій прополісу:
- Пероральний прополіс з антибіотиком при ГІ-інфекціі
- При хронічному бронхіті •
Для рефлюксу
- У зубній пасті
- У спреї для носа, змішаному з медом.
Три німецькі бджолярські журнали попросили своїх читачів, щоб заповнити опитування пpo їх використання апітерапії, конкретно — мед, прополіс, пилок і маточне молочко. На це питання пасічники відповіли, що вони використовували прополіс при різноманітних хворобах, включаючи застуду, рани і опіки, ангіну, проблеми в яснах та в профілактичних цілях.
У традиційній китайській медицині (ТСМ) прополіс, як вважається, діє на селезінку, яка сприяє травленню, згортанню крові і метаболізму рідин та печінку, яка відповідає за регуляцію потоку Ци, або енергії. Акупунктура в першу чергу використовує прополіс (Фен Цзяо) для зовнішнього застосування в nорошках, пастах або мазях. Це інгредієнт у кількох рецептурах, що використовуються для пом’якшення твердої шкіри та тканин, зменшення запалення, полегшення болю і посилення імунної системи. У ТСМ прополіс використовується для лікування мозолів, опіків, виразки рота, виразки шлунку, тріщин шкіри та ерозії шийки матки.
3а даними ринку прополісу, звіту за 2019 рік, — по всьому світу є 21 виробник комерційного прополісу.
Серед провідних виробників настоянки прополісу та капсул є Апіс Флора (Бразилія), Wax Green (Віск 3елений, Бразилія) та Comvita (Нова 3еландія). Китай є найбільшим споживачем прополісу у світі, за яким слідує Бразилія. Прополіс використовують в харчовій, косметичній та фармацевтичній промисловості.
Потенціал прополісу в медицині. Чи може прополіс вважатися звичайними ліками? Відповідь буде «Так», але тут є багато перешкод. «Ми ще не маємо затвердженої методології для апітерапії, чи прополісу або бджолиної отрути, — застерігає Клерономос. «Нам потрібно використовувати звичайну мову та клінічні дослідження, щоб провайдери не остерігалися ним користуватися». Що потрібно для переміщення прополісу з пасіки в аптеку? Це складно. 3а останні 40 років приблизно 50 % затверджених ліків в США були прямо чи опосередковано отримані з натуральних продуктів, а решта надходить із синтетичних сполук. Деякі ліки — це просто сполуки із знайомих рослин – кодеїн від опійного маку для зняття болю, наперстянка від Європейської наперстянки при сердечних нападах, і таксол з кори тихоокеанського тисового дерева при раку молочної залози.
Ми називаємо смолоподібний продукт медоносної бджоли «прополіс», але цей термін це не те саме, що наукова назва, що дана певному виду рослин. А названа рослина має свій геном, який відповідає за метаболіти, які визначають її біологічну дію. Медоносні бджоли збирають смолу не з одного виду рослини, а з різних типів рослин по всьому світу. Через це розмаїття флори та хімічних складових існують важливі відмінності в біологічній активності прополісу з різних географічних зон походження. Мають бути досліджені хімічні профілі прополісу, щоб точно встановити, які хімічні компоненти виявлені та які біологічні дії можна очікувати, коли прополіс проходить клінічні дослідження або розробку товару. Чистота прополісу також має значення. Прополіс може містити шматочки деревини, воску, пилку та рештки бджіл. Бджоли, як відомо, при зборі прополісу можуть збирати віконну замазку або смолу з асфальту.
3разки екстрактів прополісу повинні пройти перевірку перед проведенням клінічних досліджень. Ці зразки готуються мацерацією (комбінування частини рослини з розчинником), за екстракцією Сокслета (з використанням лабораторного апарату для вилучення домішок в розчиннику) або екстрагуванням ультразвуком з використанням 70 % етанолу (етилового спирту) в якості розчинника. Розчинники, що використовуються для виготовлення екстрактів прополісу, це зазвичай етанол і вода, які вибирають різні відсотки прополісу, методом екстрагування – істотна частина процесу клінічних досліджень. При випробовуванні нових ліків, перший крок — проведення лабораторних тестів. Потім, як тільки дають зелене світло для початку клінічної форми випробування на людині, препарат проходить три фази клінічного тестування для визначення його безпеки, ефективності та побічних ефектів. Цей процес здійснюється на етапах, які зазвичай можуть зайняти до 12 років. Нарешті, коли підтверджено безпечність та ефективність препарату для лікування зазначеного захворювання або стану, результати подаються до Адміністрації ліків та продуктів харчування (FDA) для аналізу та можливого схвалення як ліків, які лікарі можуть nризначати пацієнтам.
На веб-сайті ClinicalTrials.gov в Національній медичній бібліотеці в Національному інституті охорони здоров’я, ви можете знайти інформацію пpo глобальні клінічні випробування для широкого спектру умов. Нещодавній пошук на веб- сайті виявив 50 різних досліджень прополісу, як медикаментозного лікування різних захворювань.
Ось кілька прикладів, які були нещодавно доповнені перспективними результатами:
Хронічна хвороба нирок – хворі при хронічному захворюванні нирок, яке виникло через діабет, приймали по 500 мг екстрактів бразильського зеленого прополісу в день протягом 12 місяців і мали значно знижену протеїнурію порівняно з контролем, і зменшили ризик прогресування хронічної хвороби нирок та смертність від серцево-судинних хвороб на цій основі.
Рак (побічні ефекти лікування) — променева терапія, одне з декількох методів лікування використовується при раку голови та шиї, викликає виразки всередині рота (мукозит), які боляче перешкоджають вживати їжу. Пацієнтам, які перебували на стадії лікування променевої терапії на шви давали екстракт прополісу на водній основі 3 рази на день, цим запобігли або зцілили мукозит. Цукровий діабет другого типу (T2DM) — хворі з T2DM, які отримували загальну кількість 900 мг прополісу на добу протягом 12 тижнів показали поліпшення крові натще cтoсовно глюкози, HbA1c та рівня загального холестерину порівняно з контролем. Хімічний склад прополісу з Північної та Південної Америки вже частково досліджено. В процесі подальших досліджень для кращого розуміння біоактивних властивостей та механізмів дії, що використовується для здійснення фармакологічних ефектів прополісу, та після клінічних випробувань, наслідком яких стане затвердження FDA, цей скарб вулика може надходити до лікарського кабінету, лікарні чи аптеки поруч з вами.
Обладнання для збору прополісу.
Перекладач М. ГОРНІЧ
Джерело: American Вее Journal. Липень 2020 року
Журнал «Пасіка» № 8, 2020р.
Русский
