Коли бджоли довгий час не можуть вилітати, то при підвищенні температури повітря за межами вулика до 8-12 °С в січні, лютому або пізніше вони відчувають необхідність спорожнити кишечник. Якщо це можна передбачити на підставі погодних умов, то по можливості слід вийняти з вуликів підстилки зі сміттям, що накопичилося, і мертвими бджолами до початку очисного обльоту. При цьому видно, наскільки далеко сім’я просунулась у витрачанні кормових запасів, чи загрожує їй голод чи ні.
Кількість мертвих бджіл дозволяє будувати висновки про стан здоров’я сім’ї. Насамперед у зимовому смітті присутні впали з бджіл кліщі варроа. Можна обстежити сміття з їхньої наявність. Для цього зі сміття видаляють мертвих бджіл, а все, що залишилося, окремо від кожного вулика або від усіх відразу, відправляють до дослідницької лабораторії. Такі лабораторії бувають у кожному районі різними. Довідки про них можна навести у службі ветеринарного нагляду чи суспільстві бджолярів. Дослідження сміття проводять безкоштовно. Те саме стосується дослідження бджіл на наявність трахейного кліща, яке можна провести одночасно. Для цього потрібно запакувати в невеликі повітропроникні коробки і відправити до лабораторії по 25—30 мертвих бджіл від кожної сім’ї.
З вуликів із заднім завантаженням, що стоять у павільйоні, зараз слід вийняти утеплювач і розкласти його для просушування. Надвечір його знову треба укласти у вулики. Підстилку теж знову кладуть на дно. Лише пізніше, при весняній ревізії, підстилка та утеплювач видаляються з вуликів остаточно. На підстилці може опинитися загибла матка. Що тоді? Якщо в медовому корпусі випадково виявився відведення, то досить невеликий щілинки для об’єднання.
При сприятливій погоді осиротіла сім’я перейде вгору. Якщо відведення є де-небудь в іншому місці, то його переміщають у вулик до осиротілої сім’ї або беруть з нього матку і підсаджують її в клітині, закритій цукровим тістом, на центральний стіл осиротілої сім’ї. Відведення, що залишилося без матки, об’єднують з сім’єю, яка потребує посилення. Якщо в запасі матки немає, то сім’ю, що осиротіла, об’єднують сусідньою. Для цього в сусідній вулик бджіл переносять із сотами або струшують їх перед легкістю. Льоток свого вулика закривають. Бджоли перебираються до сусіднього вулика.
Звільнені стільники з запасами корму можуть стати в нагоді пізніше, коли в квітні сім’ї почнуть посилено рости. Їх можна також відкачати та використовувати корм замість меду для виготовлення кормового тіста. За винятком цих екстрених робіт, бджіл все ще не слід турбувати. Якщо при очисному облете дійсно хороша погода не затримується хоча б на кілька годин, то й ці роботи не слід проводити. Їх переносять на березень, коли проводитиметься перший огляд.
Едмунд Херольд
Карл Вайс
«Новий курс бджільництва
Основи теоретичних та практичних знань»
Бджола, ця маленька загадкова істота, керована складними законами природи, що живе великими соціальними угрупованнями (сім’ями), і виконує безумовно рефлекторні, біологічно визначені роботи, з незапам’ятних часів притягувала до себе увагу людини.
Більшість дослідників вважають, що предки бджолиних відділились від риючих ос десь біля 100 млн. років тому, коли в рослинному світі почався масовий розквіт покритонасінних. Проте від одинокого способу існування до соціальних угруповань (сімей) бджоли перейшли десь біля 65 млн. років тому, коли відбулося різке похолодання.
Місцем походження бджіл вважають Індію, де і в наш час зустрічається три види даного роду з чотирьох відомих зараз. Проте саме четвертий вид, який найбільше цікавить нас, а саме, медоносна бджола в Індії раніше не зусььрічалася. Існує декілька гіпотез походження медоносної бджоли, але вони не мають переконливого підтвердження. Біля 10 тис. років тому після зледеніння, почалося вторинне розселення бджіл по території Європи. А на території Італії, в Закавказзі, на Балканах та Піренеях бджоли збереглися ще з початку свого розселення, приблизно десь з часів міоцена.
Перші згадування про бджіл зустрічаються в грецького історика Геродота (450 р. до н.е.), який писав, що скіфи, які населяли Північне Причорномор’я, продавали грецьким містам-колоніям велику кількість меду та воску. Проте розвиток бджільництва, принаймні на території сучасної України, починається з Х ст. Природні умови сприяли його розвитку. Як відмічаються літописці Галл та Нестор, на півдні і заході Київської Русі в кінці Х на початку ХІ ст. було багато бджіл. У своїх хроніках Галл писав: «Я бачив на цій землі величезну кількість бджіл, стільників, пасік на степах і бортей у лісах, я помітив у ній надзвичайний достаток меду і воску» (Курочкин, 1991; Юрченко, 1926; Каволев, 1916).
У процесі еволюції в медоносної бджоли сформувалася здатність жити сім’ями. За такого існування вони, як і інші суспільні комахи, більш успішно вели боротьбу за виживання. І це мало свої насліки. Ареал розповсюдження медоносної бджоли величезний. Він охоплює практично всю територію, де живе людина, за винятком Антарктиди.
У бджолиної сім’ї всі особини інтегровані в один недоорганізм, який живе та розмножується, як єдине ціле, і в той же час кожна з бджіл має індівідуальні функції, що відповідають її касті та віку. Для виконання загальної роботи бджоли вимушені буди відпрацювати спосіб спілкування та обміну інформацією, що дозволяє їм пристосовувати до умов життя і регламентувати взаємовідносини особин у сім’ї.
Кожна сім’я бджіл має своє, ізольоване від інших житло – гніздо. В давні часи, коли бджоли жили дико, нікому не належали і ніхто про них не піклувався, вони селилися будь-де: в дуплах дерев, у кам’яній щілині, землі тощо. Риси цього первісного житла бджіл збереглися в гнізді диких бджіл до наших часів. Здебільшого воно має міцну оболонку, яка запобігає проникненню в нього чужих бджіл, ос, птахів, звірів, усіх природних ворогів бджіл, котрі бажають поласувати медом або й хазяйками житла.
Вибір місця для гніздування має величезне значення для наступного сприятливого в ньому проживання, створення та підтримання на належному рівні мікроклімату. Найчастіше для гнізда бджоли обирають дупла стари дерев об’ємом близько 40 дм3 , на висоті 1-5м, з вихідним отвором (льотком), зверненим на південь.
Знаходять дупло для гніздування бджоли-розвідниці. Причиною пошуку є роїння бджіл – створення дочірніх сімей. Розвідниці ведуть пошук нового гнізда на певній відстані від старого житла. За даними Сілі, Морзе, відстань від старого гнізда до нового рідко буває менше 300м, а іноді досягає 1 км і більше. Бджоли-першопрохідниці обстежують знайдене місце і, можливо, визначають об’єм порожнини. Інформацію про розташування дупла вони повідомляють за допомогою танцю, що виконується на китиці бджіл, яку утворює рій на одній з гілок ближнього дерева. При виборі напрямку зльоту враховується, очевидно, активність виконання танцю, кількість розвідниць, що агітують за вибране житло, та відстань, на якій воно знаходиться.
Облюбувавши собі дупло, бджоли одразу починають будувати стільники. Матеріалом для них служить віск, який виділяється восковими залозами робочих бджіл.
Будувати стільники бджоли можуть тільки колективно. Зависнувши гірляндами, в яких знаходяться бджоли-жувальниці, робочі бджоли передають їм віск у вигляді грудочок, які жувальниці добре розжовують, змішують із секретом мандибулярних залоз і приліплюють у потрібному місці стільника. Таким чином будують комірки (чашечки), здебільшого правильної шестигранної форми.
Кожен стільник складається з двох пластин чашечок, обернутих одна до одної основою і розташованих так, що кожна чашечка однієї пластинки прилягає дном до трьох суміжних чашечок другої, тобто кожна третина основи чашечки – випуклої ромбічної пластини – є частиною основи однієї з чашечок протилежної пластини. Система шестигранників однієї пластини відповідає аналогічній системі протилежної пластини зі зміщенням по вертикалі, яке дорівнює радіусу однієї чашечки. При такій будові стільника весь простір чашечки повністю використовується.
Шестигранні чашечки мають дві грані вертикальні та чотири похилі. В стільнику, який бджоли будують у природних умовах, немає горизонтально розташованих граней. У той же час бджоли не виявляють особливого хвилювання, коли пасічник повертає стільник у вулику на 900 або дає їм для будівництва лист штучної вощини з горизонтальним положенням верхньої та нижньої грані майбутньої чашечки.
Основа чашечки розташовується трохи нижче, ніж вхід до неї. Кут нахилу до горизонталі становить 130 (рис.1).
Чашечки неоднакові за розмірами. Більші з них використовуються для виведення трутнів і називаються трутневими, менші називаються бджолиними, в цих комірках виховуються робочі бджоли.
Трубневі чашечки розташовуються блоками, причому розташуванню їх з одного боку стільника, як правило, відповідають аналогічні чашечки з другого між бджолиними і трутневими чашечками знаходяться перехідні комірки.
У порожнині дупла бджоли будують декілька стільників. Товщина їх та відстань між ними незначно варіюють. Середня товщина стільника в зоні розплоду – близько 25 мм, а відстань між стільниками (вуличка) – 9-13 мм.
В міру будівництва стільників вони скріплюються один з одним за допомогою перемичок і прикріплюються до стінок житла. Між стільником та стінками залишаються щілини. Стільники використовуються для відкладання в них корму та виховання розплоду. В бджолиних комірках можуть бути мед та перга. В трутневих комірках, як правило, перга не складається.
Для репродуктивних самок (бджолиних маток) будуються спеціальні мисочки, а потім конусоподібні маточники, які розташовуються по краях стільника і спрямовані отвором донизу, який утворюється після виходу матки.
Трапляється, що бджоли будуть маточники і всередині стільника. Це відбувається тоді, кли в сім’ї відсутня матка і бджоли виводять собі нову. Такі маточники називають свищевими, на відміну від маточників на краях стільника, які називаються звичайними або роєвими і закладаються бджолами при наявності в гнізді старої матки.
Існує суворий порядок щодо розташування кормових запасів та розподілу в гнізді бджіл. Розплід займає центральну частину гнізда та стільника, розміщуєтьмя перед льотком. Для перги відводяться чашечки навколо розплоду і навіть цілі стільники, що знаходяться по обидва боки від розплоду. Мед складається над гніздом. Його запаси під час медозборів поступово витісняють розплід донизу, стимулюючи будівництво бджолами стільників. У природних умовах стільники мають численні (іноді паралельні) вигини, між ними є безліч перемичок та проходів (рис.2).
Стільники з медом запечатуються восковими кришечками, щоб запобігти потраплянню вологи з повітря в мед, бо він має властивість дуже добре її вбирати. Стільники, в яких виводиться розплід, при досягненні ним певного віку також запечатуються, проте в цьому разі кришечки складаються в основному з пилку, а отже, є пористими і крізь них добре проходить повітря, необхіжне для розвитку розплоду. Стільники з трутневим розплодом мають кришечки випуклі. Якщо такий розплід розвивається в бджолиних комірках (що буває при матці-трутовці або бджолі-трутовці), то кришечки їх дуже випуклі. Цей розплід називається «горбатою червою», він вказує на негаразди в бджолосім’ї.
Рамки з використанням штучної вощини надають стільнику форму площини, що, напевно, зменшує можливість переміщення бджіл зі стільника на стільник, особливо під час зимівлі.
Стільники бувають різного кольору й відтінку. Щойно збудовані – світлі, при наявнсоіт гарного медозбору – майже білі, з невеликою жовтизною. З часом стільники темніють, особливо в тому місці, де був розплід, оскільки бджоли вичищають не всі залишки від нього, і з часом ці комірки звужуються, а їхні стінки товстішають. Улітку бджоли охоче займають світлі стільники, восени та взимку віддають перевагу темним. Зауважимо, однка, що темні стільники рекомендується вирізати і перетоплювати на віск, бо в них народжуються бджоли менших розмірів.
У процесі будівництва сторонні предмети, що знаходяться в дуплі, бджоли включають у структуру стільника з мінімальним порушенням його загального плану. Така здатність бджіл була використана, коли в штучну вощину почали впаювати дріт. Стільники щодо льотка розміщуються перпендикулярно (теплий занос) і ребром до льотка (холодний занос).
У природних умовах розташування стільників може бути довільним, без чіткої орієнтації на льоток.
У бджільництві гніздом називають як взагалі все житло бджіл, так і ту його частину, де сидить найбільше бджіл та знаходяться матка й розплід. Частину гнізда, де міститься мед, називають магазином.
Крім воску, при будівництві гнізда бджоли використовують рослинний клей – прополіс. Ним вони заліплюють шпаринки в оболонці гнізда, регулюють отвір льотка.
Здатність бджіл створювати таку досконалу будівлю, як стільник, завжди викликала в людини подив і захоплення. Точна архітектура стільника чудово поєднується з довільними формами та пропорціями вулика. В домашніх умовах працелюбні комахи живуть у найрізноманітніших вуликах.
Л.І. Боднарчук, Т.Д. Соломаха
«Вулики. Історія створення та різні системи».
Підготовка бджолиних сімей до зимівлі пов’язана з проходженням комахами кількох природно-фізіологічних рівнів (або змін):
- Сезонні зміни, що відбуваються безпосередньо в самому організмі окремих бджіл, що включають біохімічний, фізіологічний та поведінковий рівні;
- Внутрішньосімейні зміни, при вступі до режиму виживання під час періоду формування зимового клубу бджіл, за рахунок ефекту синергетичної іррадіації індивідуальних сезонних змін першого рівня на рівень бджолиної родини – як суперорганізму в цілому.
Які ж екологічні чинники є критичними для бджіл, що зимують? Практика показує, що головна причина несприятливої зимівлі та загибелі бджіл, що зимують, криється в підвищеній вологості повітря. Давно помічено, що у сирі з відлигами, туманами та великою кількістю опадів зими бджоли зимують набагато гірше, ніж у сухі та морозні. Природне збільшення втрат тепла клубом бджіл під час сирих, з вологим атмосферним повітрям, зим призводить, образно кажучи, до ефекту «роздягання» сімей медоносних бджіл і зниження їхньої енергетичної ефективності.
У зв’язку з вищенаведеними факторами, з якими стикаються сім’ї бджіл, що зимують, не менш важливо визначити потенційні здібності нечисленних бджолиних сімей до проходження ними зимівлі.
У цьому дослідженні зроблено спробу знайти і проаналізувати чинники і закономірності, які впливають проходження бджолиними сім’ями зимівлі.
Зроблено спробу розрахувати ту мінімальну величину сили бджолиної сім’ї, завдяки якій нечисленні сім’ї бджіл потенційно здатні пережити зимовий період.
Для цього на початку дослідження: наприкінці серпня – на початку вересня було штучно сформовано десять бджолиних сімей різної сили з матками цього року. Перша сім’я була підведена до зимівлі з живою масою бджіл, що дорівнює близько 1000 г (відповідно 10 тис. бджіл), займала 4 обсиджені гніздові даданівські (435х300 мм) рамки. Кожна наступна сім’я була на 500 г важчою (на 5 тис. бджіл більше, а їхнє гніздо було більше відповідно на 2 даданівські рамки).
Загальновідомо, що єдиним джерелом енергії бджіл, що зимують, є мед. Так, в 1 кг меду міститься 3,1 кВт•год (3100 Вт•год). Крім цього, при поїданні одного кілограма меду (з вмістом води до 25%) бджоли в процесі його окислення виділяють близько 0,5 л води в атмосферу вулика.
Насичене водяними парами повітря, не будучи вчасно видаленим з вулика, може провокувати його конденсацію, розрідження та псування меду, а на тлі природного в таких умовах збільшення теплопровідності – і до замерзання бджіл, що зимують.
У наведеному випадку неминуче виникає обстановка «вентиляційної кризи»: що інтенсивніше бджоли здійснюють вентиляцію зменшення критичної вологості повітря та зменшення бджолами клубу тепловтрат, тим паче критично вологою стає атмосфера у вулик через дихання комах.
У подібних умовах, для підтримки гніздового мікроклімату у вулику, крім дифузії водяної пари через його стінки або накопичення парів води в пористому матеріалі утеплювача всередині вулика, найбільш радикальною мірою для бджіл може бути винесення зайвої метаболічної води зі свого гнізда в процесі його вентиляції. Відомо, що інтенсивність вентиляції вулика можна оцінити через кратність повітрообміну. У результаті, чим інтенсивніша вентиляція, тим більше енергії витрачають бджоли на підтримання оптимального гніздового гомеостазу.
Тут доречно і потрібно навести кілька пояснень. Так, відомо, що вміст енергії в меді становить 11300 кДж/кг, для води теплота пароутворення становить 2400 кДж/кг, таким чином, «калорійність» або енерговміст меду дозволяє багаторазово випарувати воду, що «була в ньому». При розрахунку цей коефіцієнт дорівнює приблизно 4,71. Це означає, що отримана енергія від 1 г спожитого меду здатна випарувати близько 4,7 г води, що зі збільшенням сили зимуючих сімей зменшується навантаження на кишківник кожної бджоли, що зимує. Зміна даного показника представлено на мал.1
Оскільки енергетичним джерелом для бджіл є виключно мед, то потенціал зимівлі бджіл упирається в кінцеву ємність їхнього кишківника, в потенціалі утримує до 40 – 43 мг неперетравлених залишків їжі або майже половину ваги свого тіла. При подальшому підвищенні калового навантаження, якщо бджоли не в змозі здійснити очисний обліт, може статися їх випорожнення, отруєння і навіть загибель сім’ї.
За виявленою у процесі дослідження закономірності впливу сили бджолиних сімей на навантаження кишківника окремих бджіл вдалося знайти мінімальну силу сім’ї, здатної пережити зимовий період. Дана мінімальна кількість особин в зимуючій сім’ї бджіл за розрахунками з рівняння склала 7300 – 7500. Даний показник не претендує на велику точність, але може стати деяким орієнтиром, що дозволяє більш об’єктивно оцінювати можливості виживання дуже слабких бджолиних сімей, збігом надзвичайно сприятливих при цьому умов, передусім волого-термічними.
Подібні сприятливі вологісно-термічні умови бджіл, що зимує, поряд з іншими умовами (наявністю доброякісних кормів, газового складу тощо) переводять фізіологічний режим організму бджіл на економне витрачання кормових запасів і життєвої енергії комах. Дана обставина значно відсуває час вимушеного очисного обльоту для звільнення кишківнику бджіл від неперетравлених залишків їжі, продовжуючи його до найбільш комфортних для бджіл погодним умовам, що і зумовлює гарну зимівлю медоносних бджіл і збереження в цей період їх життєвої енергії.
pasika.news
Створена в Україні технологія отримання перги (beebread) виявилась новітньою розробкою та викликала великий інтерес як серед науковців та технологів харчової промисловості так і серед світової бджолярської спільноти.
Ми знаємо, що бджоли приносять у вулик не мед, а нектар, який після тривалого біохімічного процесу перетворюється в цінний продукт харчування. Але мед-то енергія. А всі необхідні харчові компоненти бджоли беруть з пилку квітів, але знову через складну «кухню» біохімічних процесів.
Пилок потрібно зробити легкодоступним для вживання і приготування їжі для личинок- маточного та бджолиного молочка. Оскільки в нашій кліматичній зоні рослини квітують не постійно, у вулику мають бути певні запаси як меду, так і білкового корму. Саме такий відповідно виготовлений пилок для тривалого зберігання і назвали пергою. Слід зазначити, що пилок при цьому проходить процес висушування, ферментації та молочно-кислого бродіння, а також покривається в комірках або захисною плівкою, або заливається медом.
В Україні є державний стандарт (ДСТУ 7074:2009) на пергу, але він передбачає традиційну технологію отримання (добування) цього продукту, а саме механічне вибивання із замороженої рамки з наступним досушуванням до вологості 8%. Всі ці операції підвищують собівартість продукції, але негативно впливають на її якість.
Тому українські науковці з НУБіП під керівництвом професора Броварського В. Д., розробили інший метод отримання перги, який підтверджено патентом №71320.
Основна ідея – допомогти бджолиній сім’ї заготовити більшу кількість пилку (обніжки) ніж сім’я споживає для власного розвитку. Тоді надлишкові запаси бджоли готують для тривалого зберігання, тобто накопичують запаси перги.
Для цього методу розроблено спеціальний розбірний пластиковий стільник, який виготовляється із стерильного медичного пластику.
Пасічник збирає бджолину обніжку традиційним способом, сам наповнює комірки пластикового стільника і поміщає у вулик для подальшого дозрівання. Бджолину сім’ю вибирають не з максимальним потенціалом росту, бо додаткові ресурси можуть бути активно використані для нарощування розплоду.
Це вимагає певного досвіду, але дає змогу використати слабкі малопродуктивні сім’ї для отримання товарної продукції.
Після процесу дозрівання перги, який триває 2-3 тижні, пасічник відбирає стільник з готовою пергою. Цей продукт можна реалізувати прямо у фрагментах пластикового стільника-пазлах, або за допомогою спеціального виштовхувача дістати гранули перги з стільника для подальшої реалізації.
Дана розробка отримала високу оцінку міжнародного конгресу Апімондія і отримала бронзову медаль на конкурсі інноваційних технологій.
Замовити даний стільник та необхідні компоненти можна магазині «Улій»:
Сота-пазли: https://www.uley.in/ua/shop/sota-pazl/
Ручний виштовхувач: https://www.uley.in/ua/shop/ruchnoy-vytalkivatel-dlya-vytalkivaniya-pergi-iz-sota-pazla/
www.pasika.news
Звична картина: бджоляр здає чи змінює на вощину віск. Продавець «на око» визначає його сорт відповідно збільшуючи або зменшуючи його приймальну вартість. Віск світло-жовтих тонів вважається першосортним і оцінюється дорожче. Чим темніший, тим сорт нижчий, і відповідно дешевший.
Для новачків, які через недосвідченість не змогли досягти яскраво-жовтого кольору, або просто не надали цьому значення, цей факт зазвичай є неприємним сюрпризом. Більшість із них погоджуються із запропонованою ціною, деякі ні, але майже всі вони вирішують для себе – наступного разу мій товар вразить усіх своєю «невинною» жовтизною! Але як цього досягти?
Багато книг з бджільництва тут же люб’язно представляють поради. Виявляється, все простіше простого! Достатньо, за нехитрою рецептурою додати у віск при витопці концентровану сірчану кислоту. Її можна замінити перекисом водню, гідроперитом, нашатирним спиртом, оцтовою, щавельною, лимонною кислотою. Можна, звичайно, спробувати розібратися у власних помилках… Але навіщо? Цей шлях трудомісткий, потребує зусиль. Ах, так, ніби чув, що якість вощини, виготовленої з такого воску, не краща. Та що там мої кілограми в загальній багатотонній масі!? І взагалі – це проблема виробника.
На жаль, такий підхід не рідкість серед наших бджолярів. І якщо виробників ще можна зрозуміти: платити за неякісно очищений віск, грубо кажучи, за бруд, ставити в однакові умови сумлінних і не дуже пасічників буде невірно, то свідоме псування воску тільки тому, що бджолярові нема часу розібратися внаслідок виходу темного воску, зрозуміти складно.
Давайте спробуємо копнути проблему трохи глибше.
Відомо, що віск має білий колір. Усі ми його бачили. Тільки-но відтягнуті язики – білі. Такими ж бувають стінки комірок, які бджоли будують на вощині. По мірі виращування в комірках розплоду, зберігання перги та меду, комірки темніють. Вони накопичуються залишки коконів, калових мас личинок, перги, прополісу тощо. Стара, призначена для перетоплення суш, має частіше темно-коричневий і навіть чорний колір. Сенс перетоплення, власне, і полягає у тому, щоб відокремити всі ці відходи життєдіяльності бджіл від чистого воску. Але повернути воску його первісну чистоту та білизну, тим більше в домашніх умовах, неможливо. У найкращому випадку віск матиме яскраво-жовтий колір, який говорить про достатню очистку воску.
Коли таке очищення недостатнє і віск має сірий або темний колір, додають кислоти та інші сполуки, призначення яких окислити сполуки, які дають цей «нездоровий» колір злитку воску. Вони вступаючи в реакцію частково випадають в осад, але частково залишаються у воску у вигляді різних сторонніх сполук.
Вощина, отримана з такого воску, має погані фізичні властивості: може бути надмірно твердою, тендітною, деформуватися у вулику, і головне її погано відбудовують бджоли. Ось чому так важливо, відбілювати або, точніше, очищати віск без застосування хімічних окислювачів. Наприклад, найпростіший спосіб природного відбілювання воску – настругати проблемний віск дрібною стружкою та витримати його на сонці. Ультрафіолетові промені у разі виступлять у ролі окислювача, і віск посвітлішає. Але це трудомісткий і не дуже вдалий метод. Краще подбати про чистоту вашого воску і його приємний для очей колір під час топки суші.
За великим рахунком, на якість воску в цьому процесі впливають три речі: конструкція воскотопки, якість води та сумлінність бджоляра.
Що стосується воскотопок, то найкраще, звичайно, використовувати промислові зразки. Технології виготовлення та роботи з ними відпрацьовані роками, тому складнощів зазвичай не виникає, продуктивність висока, якість сировини на виході прийнятна. Але вони дорого коштують і припускають великі об’єми недільної сировини, що не підходить більшості наших бджолярів. Тому в хід йдуть кустарні методи, які працюють за двома принципами: обробка воскосировини гарячою водою та парою. Конструктивні особливості можуть бути різними, але в першому випадку суш полягає в мішок із щільної тканини, що занурюється в ємність з водою, яка нагрівається. Розплавлений віск проникає крізь тканину і залишається на поверхні, а все зайве або залишається в мішку або переходить, розчиняючись, у воду. У другому випадку суш в мішку або в сітці обробляють гарячою парою – віск стікає у воду, мерва залишається в мішку. Після остигання млинець воску знімають з поверхні води, механічно очищають і, як правило, для більш ретельного очищення ще раз перетоплюють з малою кількістю води.
Начебто все просто, але є деякі нехитрі тонкощі та деталі, незнання яких призводить до виходу неякісного воску. Мішок повинен бути досить щільним, щоб затримувати якнайбільше сміття. Віск повинен остигати якомога довше. Адже саме під час остигання дрібні, нерозчинні частинки, маючи велику щільність, опускаються і накопичуються в нижній частині майбутнього млинця воску. Чим довше йде охолодження, тим чистіше виходить кінцевий продукт. Для того щоб продовжити процес такої фільтрації, ємності з воском, що остигає, укутують ковдрами, старим теплим одягом і т.д. При хорошому утепленні віск може залишатись у рідкому вигляді до доби. Як тільки він затвердіє, процес очищення припиняється, хоча залишатися гарячим він може ще довго завдяки великій теплоємності.
Дуже велике значення для отримання якісного воску має якість води. Вона не повинна містити солей, луги. Найкраще для цього використовувати дощову воду або брати її з джерел з м’якою водою. В крайньому випадку, можна використовувати кип’ячену та відстояну воду. У процесі витоплення не можна використовувати посуд із цинку, оцинкувальної сталі, міді. Контактуючи з цими металами, вільні кислоти, які у воскосировині, утворюють солі, у результаті віск виглядає дуже непривабливо. Найкраще використовувати нержавіючий або емальований посуд.
Дотримуючись цих правил, можна бути впевненим, що колір та якість воску цілком задовольнить вас і покупця. Якщо так сталося, що ваш віск вийшов сіро-непривабливого кольору, розсипчастої консистенції, його можна, як говорилося раніше, порізати на дрібні частини і витримати на сонці або поставити кип’ятитися на дуже повільному вогні (краще газового пальника). Коли віск закипить, обережно зняти піну, після чого повільно остудити. Кип’ятити віск треба дуже обережно, ні на хвилину не залишаючи його поза увагою, тому що він має особливість збігати, як молоко. Щоб уникнути вибризкування частинок воску при закипанні, ємність краще накрити сіткою.
Автор: Коваль В.
www.pasika.news
Кожна пасіка повинна мати взимку відводки або нуклеуси із запасними матками у кількості 50% загальної кількості сімей, на випадок загибелі матки. Такі відводки можуть зимувати на двох-трьох рамках, по три-чотири в одному вулику, розділені глухими перегородками до підлоги, з окремими льотками в різні боки. Відводки можуть зимувати по одному збоку основної родини, або в окремому вулику, утеплені з обох боків. Для того, щоб забезпечити благополучну зимівлю цим бджолиним родинам, треба залишати на двох рамках 5-б кг, на трьох -8 кг меду або сиропу. Крім меду, на рамках має бути і перга. Непогано такий выдводок зимує на трьох магазинних напіврамках із запасом меду в 5-б кг у середині надставки, що утеплює з боків на власному дні. Літок звужується до ширини проходу однієї бджоли, а при настанні морозів до -15 ° або при холодних сильних вітрах закривають. Зверху на надставку, зайняту бджолами, ставлять другу таку ж і вся вона утеплюється, після чого на неї надягають дах.
У зимівнику такі відводки слід ставити під стелю, у верхній ярус. Після того, як бджоли забезпечені необхідними запасами, вулики утеплюють зверху та з боків. Якщо стелі вуликів суцільні, вони повинні мати всередині отвір діаметром 25—30 мм, який утеплюють. Утеплення кладеться на стелю та на смужку тканини. Пари, що утворюються від дихання бджіл, проходитимуть через тканину і через верхнє утеплення, і всередині вулика буде сухо. В іншому випадку у вулику може утворитися вогкість, від якої бджоли страждатимуть. В обв’язках даху роблять для виходу пари з вулика два вентиляційні отвори, затягнуті дрібною сіткою. За відсутності цих отворів утеплення або подушка буде сиріти, пліснявіти і гнити. Після збирання вуликів на зимовий час, льотки повинні бути зменшені, якщо цього не було зроблено раніше. У сильних сімей льотки можуть бути розміром до 20 см, у слабких – від 5 до 10 см і нуклеусів до величини проходу однієї бджоли.
А.В. Фольц
«Прибуткова пасіка»
Русский
