Останнім часом усе більше підприємців розглядають бджільництво, як сферу вкладення капіталу з метою отримання прибутку. Хай там як, необхідний мінімальний стартовий бюджет не такий вже великий, як для інших галузей. На відміну від початківців-любителів, що стартують з малого, обережно, та попервах не дуже розраховують на прибуток, для бізнесменів – усе інакше. Вони мають більш-менш чітко уявляти, коли та як їхні початкові вкладення «відіб’ються» та почнуть приносити прибуток.
Низький старт
Як правило, на практиці мова йде про старт, починаючи десь з сотні сімей. Менше – несерйозно. Перший розрахунок та міркування бізнесмена приблизно наступні.
– Куме, скільки у середньому дає одна сім’я?
– Ну, не менше фляги – умовно 60 кг.
– О, так це з сотні сімей можна накачати (60х100) 6 тон меду, а на базарі кіло – по 70 грн. це ж заробіток більше 400 тис.грн.
Ну, де ще стільки можна заробити?
Так, потім наш герой зрозуміє, що продати 6 тон у роздріб майже нереально, і помножить запланований врожай на оптову ціну у 35 грн./кг. І отримає виручку у 210 тис. грн., що в принципі теж непогано. Після цього, скоріш за все, буде грубо прорахована витратна (інвестиційна) частина. 100 пакетів = 100 тис. грн. плюс 100 вуликів = 50 тис. грн. У підсумку великих витрат (читай, інвестицій) – на 150 тис. грн. Ми зараз свідомо не враховуємо витрати на рамки, вощину, інвентар, кочівлі. Вони є порівняно невеликими. Але навіть з їх урахуванням, перший рік не «сулить» нашому умовному бізнесмену збитків. Виглядає так, що є усі шанси, як мінімум, вийти в «нуль», відбивши початкові вкладення. А вже з другого року почати заробляти по-крупному. Отже, «на папері» сценарій вимальовується достатньо обнадійливий!
Можлива реальність
Що ж може трапитися в реальності? Ну, припустимо, що обрати конструкцію вулика та замовити їх, чи зробити, наш початківець зможе самостійно. Хоча вже на цьому простому етапі можливі прорахунки. Але усе ж є достатньо інформації, хоча б на «YouTube». Справжні перші проблеми можуть початися вже при купівлі бджіл. Є неабиякі ризики, що новачку можуть «втюхати» якийсь непотріб, ще й, чого доброго, з болячками. У такому випадку розраховувати на стрімкий розвиток пакетів неможливо. Ще можливі казуси. Бджоли у пакетах почали масово проводити “тиху зміну” маток. Або заледве освоївши гніздовий корпус, пакети можуть масово “звалитися” у ройку. Навіть якщо цього не сталося, і наш бізнесмен нарешті вивіз пасіку у нормальній силі на сонях, з яким пов`язані основні сподівання, потирати руки ще зарано. Нерідко буває так: бджоли снують, а на вагах майже «по нулях»… Причин може бути маса – сорт, що погано виділяє, несприятлива для виділення погода, велике скупчення пасік, що на всіх не вистачає кормової бази тощо… А може, бджоли не надто «медові» попалися. Ще чого доброго під потраву попасти не вистачало. Поки суд та діло, а взяток вже підходить до завершення. Добити бізнесмена-новачка можуть масові осінні зльоти від кліща та погана зимівля. Отже, є значні ризики у результаті залишитися і без грошей, і без бджіл, і уся праця – коту під хвіст. Чи можна оминути ці ризики? Повністю– ніяк. Проте їх можна мінімізувати, якщо запросити на пасіку досвідченого, толкового пасічника-господарника.
Кадри вирішують
Але саме у цьому і є головний камінь спотикання! Річ у тім, що толкові пасічники хоча б з мінімальною підприємницькою жилкою, як правило, мають власні, хоча й невеличкі, але успішні господарства. Правильно організована та диверсифікована (мед, пакети, матки) пасіка навіть у 50 сімей, може легко приносити господарю десь $1 тис. на місяць, тобто біля $12 тис. або більше 300 тис. грн. на рік. Чи погодиться господар такої пасіки кинути своє, аби піти працювати “на дядю”? Відповідь очевидна. У той же час, а чи зможе наш бджолиний підприємець дозволити собі платити пасічнику за наймом вище озвучені гроші? Так, отож… Наймати ж за 3-4 тис. грн. на місяць «бджоломора», що нездатен організувати власне господарство, та кожен рік сам купує пакети для відновлення пасіки, підприємцю теж не резон. Ось і маємо, порівняно невеликі стартові інвестиції, з одного боку, та велику залежність від людського фактору, з іншого боку. У бджільництві, дійсно – кадри вирішують усе! Ось вищезгадана умовна невелика пасіка приносить до $12 тис. на рік. Лишень уявіть, що з її господарем щось трапилось… Як думаєте, за скільки її реально продати? За пару-трійку річних заробітків, як продаються зазвичай інші налагоджені бізнеси (ресторани, кафе, перукарні тощо) тобто $25-35 тис.? Та хоч би пару тисяч виручити… Бо, як потенційні покупці взнають, що не стало пасічника, то будуть торгуватися до непристойності. У цьому і є специфіка бджолиного бізнесу! Успішно його може розвивати тільки пасічник від Бога, з великим досвідом, що сам пройшов усі сходинки, набив шишки, знає підводні камені… Тоді він в змозі принаймні спробувати розробити промислову технологію догляду за великою пасікою, максимально мінімізувавши вплив людського фактору. І вже під цю технологію, за необхідності, найняти «пересічних» пасічників, або навіть стажерів чи початківців з відповідним рівнем оплати праці. Отже, бджільництво – не та галузь, куди можна прийти «з вулиці» та швидко заробити. Бджільництво не любить різких рухів. Навпаки, поступове, обережне нарощування обертів (як під час відкачки меду на медогонці!) за рахунок інвестування раніше заробленого прибутку – саме те!
Інформація взята в журналі «Пасічний Журнал».
Випуск березня 2016. Автор невідомий. стор 40-41
Youtube канал Пасічного Журнал https://www.youtube.com/channel/UCXGGe…SgkihDSa9w
сайт http://apijournal.com/
Критерій істини
Мрією чи не кожного пасічника є ситуація, коли б протягом сезону він лазив до вуликів лише з однією метою – забрати мед! За умов правильної конструкції вулика, утримання правильних бджіл та застосування оптимальних технологій подібний розклад є цілком реальним. Але у будь-якому випадку, ще не винайдений спосіб відбору меду з мізерними витратами праці. Нещодавно винайдений експериментальний вулик, з якого мед сам стікає у банку, нажаль, не рахується…
Відтак, процес відбору та відкачки меду справедливо вважається найбільш праце містким – це з одного боку, а з іншого – найбільш рутинним та нецікавим для пасічника. Чи не єдина можлива «цікавинка», що супроводжує процес – це отримання інформації стосовно того, як спрацювала та чи інша конкретна сім’я. А взагалі, принцип простий: бери більше, кидай далі… У той же час, процес відбору та відкачування меду є дуже важливим з економічної точки зору. Від особливостей його організації напряму та у великий мірі залежить собівартість товарного меду у господарстві. Мірилом ефективності процесу (продуктивності праці) як не крути, є об’єм меду, відкаченого за один день. Саме обсяг товарної продукції, а не кількість прокачаних вуликів!
Перед тим, як розглянути основні фактори, що впливають на продуктивність праці, розділимо увесь процес на три ключові стадії – це: відбір медових рамок, розпечатування стільників та, власне, відкачка.
Відбір рамок
Ефективність відбору багато у чому залежить від конструкції вулика, використання розділових решіток («ганеманок»). Найбільш незручно відбирати мед з лежака (порамкова робота), найбільш зручно – з багатокорпусника, особливо, якщо мед чітко відокремлений від розплоду решіткою. У такому випадку є декілька варіантів звільнення рамок від бджіл. Найпримітивніший – це змітання кожної рамки щіткою. Більш технологічно застосовувати бджоловидалячи, або видувати бджіл «дуйкою». Недоліком застосування видалячів є необхідність попереднього візиту на пасіку (за 1-2 доби до відкачки) та головне – аби підкласти видаляч треба ж підняти усі медові корпуси! Добре, якщо є апіліфт, інакше – прощавай спино… Ще один дрібний недолік – залишаються зовсім молоді бджоли. Недоліком «дуйки» є те, що вона не ефективна на «високих» рамках (дадан), найкраще підходить для магазинних. Крім того, незавжди виходить видувати бджіл у вулик. Тому є значний ризик того, що молоді бджоли не зможуть піднятися з землі, особливо, якщо вулики стоять на платформі!
Також слід зауважити, що при порамковій роботі дуже важливим фактором є поведінка бджіл. Якщо взятку нема, напад буває такий, що вулика не можна відкрити. Таке майже завжди трапляється наприкінці сезону. Ця обставина може поламати усі плани з відкачки.
У цілому, процес відбору рамок може бути достатньо відокремленим (автономним) від решти, але за двох умов. Перше, рамки повертаються вже після відкачки, а не замінюються відразу. Друге, температура повітря у приміщенні, де відбуватиметься відкачка достатньо висока, щоб мед не загус у рамках. Ще один нюанс – ступінь заповнення рамок. Відбір напівпорожніх рамок значно знижує продуктивність праці, оскільки витрати праці на них звичайні, а вихід меду – невеликий.
Розпечатка
Коли рамки відібрані, перед медогонкою їх треба розпечатати. Варіанти: від простої вилочки за пару десятків гривень – до спеціального верстату, що розпечатує рамки (вартістю кілька десятків тисяч гривень). Найчастіше використовуються компромісні інструменти як-то різноманітні ножі та пристрій під назвою «ластівчин хвіст». У будь-якому випадку слід розуміти, що ефективність розпечатування залежить від “стрункості” медових рамок. Найгірший варіант, коли стільник старий, тощий, з нерівною поверхнею та запечатаний повністю “мокрою”печаткою. Найкращий, коли рамки трішки “піддуті”, рівненькі та запечатані лише наполовину білосніжною печаткою! Про ці нюанси слід пам`ятати під час формування медових корпусів. Вуличку варто робити трохи ширшою, ніж зазвичай (ставити у корпус на одну рамку менше).
Медогонка
Успіх відкачки залежить від якості та функціональності медогонки. В ідеалі, стільники мають максимально добре «вибиватися» та при цьому не ламатися. Передумовою, як зазначалося вище, є належна температура меду. Якщо ж мед густий, та на вулиці прохолодно, то відкачка перетворюється на тортури. Мед погано вибивається, рамки ламаються, фільтри (цідилки) швидко забиваються… Як наслідок, істотно падає продуктивність праці. У цьому зв’язку спекотна погода є дуже доречною, хоча і працювати пасічнику важче! Зараз вже рідко хто з більш-менш серйозних «медовиків» крутить медогон- ку вручну. Навіть на старенькі «кустарні» медогонки прилаштували електроприводи. А взагалі, пішла мода на купівлю великих медогонок, що вміщують багато рамок. А чи дійсно така потрібна?
Тримайте баланс
У цьому місці зупинимось на дуже важливому принципі усього процесу відкачки меду. Він полягає у тому, що усі стадії мають бути збалансованими. Уявімо собі, що пасічник має «радіалку» на 0 рамок і лише одного помічника з ножем на розпечатці. Очевидно, що “розпечатувальник” не буде встигати за медогонкою! Вона буде простоювати! Так, може достатньо було б мати модогоночку на 8 рамок?
Саме задля забезпечення збалансованості процесу, як правило, на відкачку меду залучаються помічники. Ім довіряються ділянки, що не потребують особливої кваліфікації. Розподіл функцій може бути наступний: сам пасічник відбирає рамки, один помічних носить їх до приміщення, інший помічник або помічниця розпечатує та качає. В залежності від умов на медогонку може бути виділений окремий працівник. У підсумку, задіяно – 4 особи.
Пасічник може продуктивно працювати і самотужки. Наприклад, зранку відібрати рамки, вдень спокійно качати, а надвечір повернути. Або відібрати звечора та качати вночі. Такі варіанти особливо підходять для безвзяткових періодів. Можна все робити у звичайному режимі самотужки. Але таким макаром багато не накачаєш, максимум, бідони за день, тобто до 180 кг. Як качають профі – дивіться далі!
Інформація взята в журналі «Пасічний Журнал».
Випуск №3 Червень- 016. Автор не вказаний. стр 10-11.
Youtube канал Пасічного Журналу https://www.youtube.com/channel/UCXGGe…SgkihDSa9w
Сайт http://apijournal.com/
Кочівля є невід’ємним елементом сучасного бджільництва, особливо для господарств, що працюють суто на мед. Принцип простий: чим щільніший медоносний конвеєр, тим більше вихід товарної продукції, а, відповідно, і доходи. Звичайно, у нашій великій країні є чимало регіонів, де потік медоносів у радіусі корисного льоту у 2-3 км. не припиняється, навіть, в умовах стаціонару. Але тим не менш, «чистий медовик», як той Магомет має бути готовий піти до гори, якщо вона не йде до нього. У принципі, будь-яку пасіку теоретично можна перевезти з місця на місце. Питання лише у витратах праці та грошей. Одна справа, якщо пасіка утримується у важких стареньких лежа- ках, що роками стоять на одному місці. І геть зовсім інша, коли мова про сучасні ППС-вулики, оснащені днищами з вентиляційною сіткою, що знаходяться на пересувній платформі!
Куди їхати?
Позаяк, головним питанням є вибір правильного, з точки зору кормової бази, місця для кочівлі. Це, тим більше, важливо за теперішніх високих цін на пальне. Катання «просто так» – виливається у прямий збиток. До того ж, чималенький. Звичайно ж, пасіку слід підвозити до медоносів, якомога ближче. Бажано, за можливості обрати таку точку, звідки можна дістати й інші медоносні масиви, що будуть цвісти пізніше. Для розрахунків сучасні гаджети (смартфони) та відповідні інтернет-сервіси – у поміч. Але справа у тому, що далеко не завжди сам факт наявності медоносів означає гарний взяток з них. До того ж, кожен медонос має специфіку, характерні «вибрики». Наприклад, автор цих рядків якось порадив колезі непоганий акаційовий яр для кочівлі на межі Васильківського і Обухівського районів Київської області (село Перше Травня). Акації там було ва- лом – цілі яри, цвіла рясно, але врожаю майже не було! При тому, що за кілька десятків кілометрів, у с. Безрадичі того ж Обухівського району взяток вдався. Пасічникам відомо, що ще більш примхливим медоносом є гречка. Є такі ґрунти, на яких вона взагалі майже не виділяє, наприклад, у окрузі Обухова. Дорогою до Кагарлика (Київська обл.) – вже краще. Але найбільше дає у районі Одеської траси км. за 50- 60 від Києва (села – Гребінки, Пінчуки, Ксаверівка). Звичайно, виділення також залежить від сорту та погодних умов.
Отже, обрати оптимальне місце для кочівлі можна методом проб та помилок, але це – занадто дорогий варіант. Краще, все ж, розпитати знайомих пасічників, що та як. Проте, слід бути готовими до того, що не усі будуть охоче ділитися інформацією. Як-ніяк такі відомості мають ознаки комерційної таємниці, оскільки конкуренти у дійсно «медовому» місці зовсім не бажані. Місцина може бути ідеально медодайною, але якщо її перенаситити бджолами, то усі кочовики ризикують залишитися «з носом».
Де стати?
Після вирішення питання з джерелом медозбору, постає наступне: де саме розмістити пасіку? Відповідь багато у чому залежить від способу організації кочівлі. Найбільш популярний варіант на практиці – це, коли група відносно невеликих пасічників організується у такі собі бригади. Пасіки завозяться у лісосмугу, учасники бригади сторожують по черзі, або наймають сторожа. Проте для одинаків, є й інша непогана стратегія. Вона ідеальна, і чи не єдино можлива для пасічників «вихідного дня». Це – розміщення пасіки у когось на подвір’ї (палісаднику) або городі. Автор цих рядків протягом семи років кочував Київщиною зі своїми 20-30 сім’ями саме таким способом у середньому двічі на сезон (акація + гречка). Бувало, траплялося усяке, але у цілому метод перевірений і більш, ніж робочий!
Прогулюючись хуторком чи селом поруч з медоносами, на око підбирається підходяще подвір’я. Звичайно, якщо воно загороджене високим парканом, а на воротах присутній напис «про злу собаку», то це – не варіант. Куди більше шансів «пристати» на просторому подвір’ї нижче середнього достатку, де проживають літні люди. Коли ціль обрана, треба просто покликати госпо- дарів, відрекомендуватися, та розповісти усе, як є. У крайньому випадку, хазяї порекомендують, до кого з сусідів можна звернутися з такою справою. Річ у тім, що біля «медових» місць жителі вже звикли до такої практики, є навіть подвір’я, що «спеціалізуються» на прийомі кочових пасік. Слід відзначити, що якщо пасіка на колесах (платформа, павільйон), то діапазон пошуку різко скорочується, оскільки треба не тільки велика ділянка, але і зручний заїзд. У той же час, якщо вулики багатокорпусні, то їх легко розмістити щільно в один ряд десь під тином. У якості підставок можна використати підручні матеріали, що є у господарів. У крайньому випадку, за певних умов, можна розмістити вулики прямо на землі.
Як домовитися?
Передусім, не завадить перевірити ступінь самостійності господарів, бо буває так, що вони дадуть добро, а потім навідаються діти і усе різко зміниться. Крім того, слід обговорити приблизні строки «стоянки» та обов’язково винагороду, що справляється натурою, тобто медом. Це варто зробити навіть, якщо господарі сором’язливо приговорюють, щось типу: «та ладно, скільки дасте, стільки і буде…». Попередня домовленість дозолить уникнути подальших непорозумінь. Історично так склалося, що «таксою» вважається по півлітри меду з вулика (принаймні, так було кілька років тому у Київській області). Тобто, постій 20 вуликів на строк до місяця коштуватиме пасічнику десь відро меду. Це – небагато. У будь – якому випадку господарів ображати не варто, потрабно розстатися друзями. Це – інтерес самого пасічника, бо, скоріш за все, якщо не на наступний рік, то через рік виникне потреба знову розташуватися у цьому ж місці. То ж на додачу до стандартної винагороди не завадить презентувати бонус, скажімо, у вигляді рамки стільникового меду. Якщо з господарями пощастить, то пасічник може не тільки бути спокійним за схоронність пасіки на час кочівлі, але й розраховувати на поверхневі звіти телефоном (чи добре працюють бджоли), на обід – під час відвідин у вихідні та на приміщення, придатне для відкачки меду! Буває так, що знаходиться непогана садиба, але там вже стоїть чиясь пасіка, хоча вільне місце ще є. Не варто автоматом відкидати такий варіант! Хоча, звичайно, сусіди бувають різні. Хай там як, а автору цих рядків доводилося тричі межувати з колегами на постої – ніяких проблем. Навпаки, тільки нові корисні знайомства!
Інформація взята в журналі «Пасічний Журнал».
Випуск №3 Червень- 2016. Автор не вказаний. стр 7-9.
Youtube канал Пасічного Журналу https://www.youtube.com/channel/UCXGGe…SgkihDSa9w
Сайт http://apijournal.com/
Отруєння бджіл хімікатами (потрава) є одним із найбільших бід для пасічників. У минулому номері «ПЖ» відзначалося, що найбільшою небезпека отруєння є на ріпаку. Проте, цього сезону звістки про потрави почали надходити ще задовго до цвітіння цієї культури. Обставини – доволі дивні та нетипові. Перший відомий випадок стався ще у середині квітня (до різкого похолодання), коли у селі Краснопіль (Чуднівського району), що на Житомирщині постраждало півтора десятки пасічників, які сумарно утримують більше 300 бджолосімей. Найбільша постраждала пасіка мала під 40 сімей.
Ситуація доволі заплутана, оскільки невідомо, що ж саме сталося – бджоли просто почали сипатися, демонструючи усі симптоми хімічного отруєння. Припускають, що фермери використовували стимулятори росту рослин, солодкі на смак, що привабили бджіл. У свою чергу представники агрофірми повідомляють, що ще не встигли внести азотні добрива, які були привезені на поле. Запевняють, що у повітря взагалі нічого не розпилюють, добрива йдуть у грунт. Через кілька днів аналогічні звістки про «дивні» потрави почали надходити із Хмельниччини, а згодом – із Рівненщини. На Дніпропетровщині від потрави постраждав пасічник-початківець, що тільки-но почав ставати на ноги у професійному плані.Отруєння бджіл хімікатами (потрава) є одним із найбільших бід для пасічників. У минулому номері «ПЖ» відзначалося, що найбільшою небезпека отруєння є на ріпаку. Проте, цього сезону звістки про потрави почали надходити ще задовго до цвітіння цієї культури. Обставини – доволі дивні та нетипові. Перший відомий випадок стався ще у середині квітня (до різкого похолодання), коли у селі Краснопіль (Чуднівського району), що на Житомирщині постраждало півтора десятки пасічників, які сумарно утримують більше 300 бджолосімей. Найбільша постраждала пасіка мала під 40 сімей.Отруєння бджіл хімікатами (потрава) є одним із найбільших бід для пасічників. У минулому номері «ПЖ» відзначалося, що найбільшою небезпека отруєння є на ріпаку. Проте, цього сезону звістки про потрави почали надходити ще задовго до цвітіння цієї культури. Обставини – доволі дивні та нетипові. Перший відомий випадок стався ще у середині квітня (до різкого похолодання), коли у селі Краснопіль (Чуднівського району), що на Житомирщині постраждало півтора десятки пасічників, які сумарно утримують більше 300 бджолосімей. Найбільша постраждала пасіка мала під 40 сімей.
Зрозуміло, що насправді випадків отруєння бджіл набагато більше, але далеко не всі вони афішуються.
За літерою Закону
Напрошується питання: що ж робити пасічникам, аби не потрапити під потраву та як діяти, коли таке все ж сталося? На перший погляд може здатися, що існуюча нормативно-правова база непогано захищає права пасічників. Зокрема, у ст. 30 Закону «Про бджільництво» чітко зазначається, що «юридичні та фізичні особи, які застосовують засоби захисту рослин, зобов’язані дотримуватися діючих нормативно-правових актів, що передбачають охорону бджіл від отруєнь». Тобто, теоретично під дію цієї статті потрапляє, навіть, дачник, що вирішив покропити свій садок! У той же час, у відповідності до діючої «Інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл», затвердженої Наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини №9 від 30.01.2001 р., фермери та прості дачники мають:
- За 3 доби до запланованих обробок сповістити пасічників про це, вказавши що, де, як та чим буде оброблятися, а також рекомендований термін ізоляції бджіл.
- Обробки мають проводитися у період відсутності льоту бджіл: у ранкові або вечірні години.
- Не допускається обробка квітучих медоносів і пилконосів під час масового льоту бджіл.
- На період обробки бджоляру необхідно вивезти пасіку у безпечне місце або ізолювати бджіл у вуликах на термін, передбачений обмеження-ми при застосуванні отрутохімікату.
Як бачимо, за законом, з боку фермерів усе мало б відбуватися доволі цивілізовано. Але задля досягнення прийнятного результату, пасічник має поводитися аналогічно, а саме – заявити про себе, зареєструвавши пасіку у відповідності до діючого законодавства. Інакше фермер просто не зможе попередити, хоча б тому, що не знає про існування пасіки! Довести щось у такому випадку майже нереально. Якщо пасіка виїздить на кочівлю, то рекомендується також тимчасово зареєструвати її у сільській раді за місцем тимчасового перебування, написавши відповідну заяву на ім’я сільського голови. Аналогічні листи-повідомлення не завадить спрямувати на адресу сільгосппідприємств, що працюють на території даної сільради.
Як діяти у випадку отруєння?
- Перш за все, вжити заходів щодо мінімізації наслідків потрави для бджолосімей: скорочення та утеплення гнізд, підгодівля тощо.
- Ініціювати створення комісії для засвідчення факту загибелі бджіл, до складу якої мають входити: представник (агроном) сільгосппідприємства, що підозрюється у потраві (проводило обробку), представники Держпродспоживслужби (від ветеринарної медицини та управління захисту рослин), представник селищної ради, власники пасік та декілька незалежних свідків.
- Комісія відбирає із кожного постраждалого пасічного господарства зразки бджіл, що загинули, шматки стільників (15х15 см.) із свіжим нектаром та пилком. Також відбираються зразки рослин, що оброблялися, та зразки ґрунту.
- Складається акт, що засвідчує факт масової загибелі бджіл.
- Відібрані зразки надсилаються до лабораторії для встановлення причинно-наслідкового зв’язку між обробкою та загибеллю бджіл
- З результатами досліджень можна звернутися до сільгосппідприємства, запропонувавши добровільно відшкодувати завдані збитки. У іншому випадку рекомендується звертатися до суду.
Як бачимо, офіційний шлях доволі складний та непевний (ненадійний). Зазначимо, що вище наведений алгоритм дій чітко не прописаний у жодному нормативному акті. Це – скоріше поради юристів, що базуються на практиці та застарілій «нормативці», подекуди, ще радянських часів! Тому складнощі можливі на кожному етапі цього процесу. Чого вартує хоча б процедура створення комісії… Якщо сільгосппідприємство вирішить «відморозитися» та саботувати роботу, то щось довести буде вкрай важко.
Ще одна важлива річ. Відправлючи підмор бджіл на аналіз, треба чітко зазначити, на вміст якого саме препарату (або діючої речовини) слід перевіряти.
Неможна перевірити «на все». Точніше, це коштуватиме чимало. У такій ситуації треба більш-менш розуміти для себе, чим саме оброблялися посіви. Ясна річ, якщо фермер недотримався процедури, він ніколи не зізнається, який препарат був застосований.
Недивно, що успішних випадків стягнення компенсацій у судовому порядку майже немає. Але сидіти склавши руки – теж не варіант! Бо безкарність породжує нові злочини. Тому випадки отруєння повинні максимально широко висвітлюватися у пресі, аби наступного разу аграрії добряче подумали, чи потрібна їм зайва увага з боку ЗМІ, перед тим, як порушити права пасічника.
Превентивні заходи
Наразі ж неформальні домовленості між пасічниками та аграріями виглядають більш дієвими щодо запобігання потрав. Крупний пасічник обов’язково має встановити контакт (знайти спільну мову) із агрономами сільгосппідприємств, що обробляють землю у радіусі льоту бджіл його пасіки, та бути на постійному зв’язку впродовж сезону. Якщо ж аграрії відмовляються товаришувати, то нерідко об’єднання пасічників вдаються до впливу на фермерів, так би мовити, «неформальними методами». І це працює! На сьогоднішній день, вже чимало локальних прикладів вдалого партнерства між пасічниками та аграріями. Проте інколи, сільгоспвиробники відчуваючи свою безкарність, зловживають цим. Вже є прецеденти, коли пасічники змушені самі за власні кошти купувати дорогі, але безпечні, препарати для обробки. Наче – не найгірше рішення, але якось це нерівноправно, з елементами шантажу… Корінь проблеми криється у тому, що існуюча нормативна база створює лише видимість захисту прав пасічників.
Показово, що у Законі «Про пестициди і агрохімікати» бджоли, навіть, не згадуються. Простий практичний приклад недолугості нормативної бази.
Фермер, як належить, за 3 доби, повідомляє пасічника про обробку медоносу препаратом, найвищої небезпеки для бджіл (1 клас) та ре- комендує закрити (вивезти) бджіл на термін до 6 діб.
І все: з фермера – «взятки гладкі»! У той же час, кожен практикуючий пасічник знає, що закрити бджіл на такий строк без шкоди для них просто нереально, навіть, якщо конструкція вулика – найсучасніша. А якщо мова про звичайні старі лежаки, і пасічником є старенький дідусь, який просто не в змозі перевезти бджіл… До речі, не зрозуміло, яким саме чином фермер має попереджати: особисто кожного пасічника, чи достатньо оголошення; усно чи письмово тощо. Йдемо далі. Що таке обробка у ранкові та вечірні години, коли літ бджіл немасовий? Як це визначити юридично чітко? Ніяк! Фермер може сміливо обробляти поле, скажімо, о 10 годині, пославшись на те, що бджіл на квітках було небагато… До речі, Мінагрополітики ще 20 квітня розіслало обласним державним адміністраціям листа про необхідність чіткого дотримання принаймні існуючої нормативної бази, але, як бачимо, мало хто прислухається. Отже, нормативна база на державному рівні потребує докорінного перегляду на користь пасічника. У разі потрави бджіл не пасічник має доводити причинно-наслідковий зв’язок між потравою та загибеллю бджіл, а фермер – свою невинуватість! Потрібно повністю заборонити до використання в Україні препарати, які небезпечні для бджіл (1-3 клас), що потребують ізоляції на термін від однієї доби і більше. Натомість дозволити до використання найбільш безпечні для бджіл препарати 4-го класу, що потребують обмеження льоту усього на 6-12 годин. У якості прикладу можна навести препарат «Біскайя», який не є токсичним для бджіл. Їм і обробляють ріпак добросовісні аграрії. Або, скажімо, препарат «Моспілан» (неоніко- тиноїд), який, за інформацією продавця, безпечний для бджіл, тому дозволений до використання в період цвітіння саду та ріпаку, але за відсутності льоту бджіл. Паралельно слід дозволити лише нічні обробки. Гарним стимулом для аграріїв не труїти бджіл була би кримінальна відповідальність за такі правопорушення
Різновиди пестицидів
Пестициди – це отрутохімікати, що використовуються для боротьби зі шкідниками. У залежності від категорії шкідників, проти яких вони спрямовані, пестициди поділяються на підвиди: інсектициди – проти комах, гербіциди – проти бур’янів, фунгіциди – проти грибкових захворювань тощо. Окремо, слід виділити десиканти – хімічні препарати, які застосовуються в аграрній галузі з метою створення сприятливих умов для рівномірного і більш швидкого дозрівання культур. Наприклад, це стосується врожаю гречки. Також є дефоліанти – хімічні сполуки, які спричиняють опадання листя з рослин. На відміну від гербіцидів дефоліанти не вбивають бур’я ни, а лише пригнічують їх, через втрату фотосинтезуючих елементів рослини – листків.
В Україні застосування того чи іншого препарату дозволяється тільки за умови отримання ліцензії, яку видає Міністерство екології та природних ресурсів України за результатами попередніх випробовувань цих препаратів. Принаймні, так має бути. Проте не виключено, що ці випробовування відбуваються лише на папері. Хай там як, а джерело «ПЖ», дотичне до цих випробовувань, відзначає: про безпеку для бджіл немає й мови! Досліджується, головним чином, ступінь безпеки препарату для здоров’я працівників, що оброблятимуть рослини. Крім того, на практиці аграріями використовуються й зовсім незареєстровані препарати.
Слід зазначити, що їх перелік дуже широкий, чимало аналогів із ідентичними діючими речовинами (ДР). Згідно даних міністерства, тільки з початку 2017 р. у переліку з’явилося більше 400 нових найменувань хімікатів (щоправда, це – з урахуванням добрив). Строк дії ліцензії може бути від 1 до 10 років. Серед виробників – як відомі європейські чи японські хімічні концерни, так і китайські фірми. Відповідно, підготувати якусь таблицю із вичерпним переліком можливих препаратів, що небезпечні для бджіл, просто неможливо. Об’єктивні дані стосовно популярності у аграріїв тих чи інших хімікатів також відсутні. Отже, доведеться обмежитися загальною характеристикою пестицидів з наведенням прикладів. Очевидно, що найбільш поширеними у застосуванні отрутохімікатами є інсектициди. Вони поділяються на фосфорорганічні (ФОС), піретроїди та неонікотиноїди. Більшість ФОС – високотоксичні для бджіл (1 клас). Особливо небезпечні хімікати із діючою речовиною хлорпірифос. Із цією ДР в Україні наразі зареєстровано, зокрема, наступні препарати: «Грінфорт ХЦ 550», «Дурсбан»/»Резонанс» та «Кілер», що використовуються для обробок як сої, пшениці, ячменю та люцерни, так і ріпаку й соняшнику. Слід зазначити, що на сайтах продавців цієї «хімії» іноді міститься достатньо плутана інформація. Наприклад, зазначається, що препарат «Резонанс» належить до 3-го класу токсичності (помірно токсичні) і тут же червоним кольором попередження про високу токсичність для бджіл, тому обробки під час цвітіння заборонені. Аналогічні протиріччя можна прочитати стосовно препарату «Нурел-Д» (часто ним обробляють ріпак). На одному сайті говориться, що препарат не є токсичним для бджіл, тоді як на іншому вказується зовсім протилежне – найвища токсичність (1 клас.).
На сьогодні ФОС поступилися місцем іншому типу інсектицидів – синтетичним піретроїдам, що як правило, мають властивість відляку-вати бджіл завдяки вмісту спеціальних репелентів (запашних речовин). Найбільш токсичним для бджіл є циперметрин. На основі альфа-циперметрину в Україні пропонуються, зокрема, препарати: «Нокаут», «Фастак», «Альтекс», «Том», «Догмат» та інші. У той же час флювалінат, що використовується проти кліща варроа, взагалі нетоксичний для бджіл! Неонікотиноїди – це найсучасніший тип інсектицидів (докладніше див. «ПЖ» №6 за грудень-2016, стор.36,37). Приклади препаратів із найбільш популярним ДВ – імідаклопридом – «Ін Сет», «Командор», «Канонір» тощо. Останнім часом популярні інсектициди на основі комбінацій вищезгаданих типів. Літо ще попереду, тому «ПЖ» закликає своїх читачів ділитися із редакцією будь-яким досвідом, що пов’язаний із отруєнням бджіл. Будемо пробувати змінювати ситуацію на краще разом!
Неробоча група?
Саме масові потрави бджіл навесні стали однією із головних тем засідання робочої групи з питань розвитку бджільництва при Мінагрополітики, що відбулося 15 травня поточного року. Слід відзначити, що група не збиралася майже півтора роки. Напередодні зібрання її голова – заступник міністра Ольга Трофімцева – відбула у відрядження, тому не змогла взяти участь у засіданні. Це, безумовно, знизило статус зібрання. Також зазначимо, що склад робочої групи збільшився на 5 осіб – до 30 участників, зокрема, за рахунок включення представника “ПЖ”. Що ж стосується, власне, потрав, то враження – не з найкращих.
По-перше, на державному рівні, навіть не ведеться системний моніториг подібних випадків. У розданих матеріалах йшлося лише про 6 епізодів, відомих з Інтернету.
По-друге, підхід чиновників є дуже формальним, бюрократичним. Вони не схильні займати позицію пасічників. Так, наприклад, представник Держпродспоживслужби продемонстрував “ПЖ” висновок, згідно з яким у пробах підмору було знайдено кліща варроа. Відтак, відомством був зроблений висновок, що бджоли загинули від кліща, а не від потрави! Ось так, наприкінці, квітня взяли і посипалися від кліща… Без коментарів!
По-третє, держава наразі не має дієвих важелів впливу на аграріїв/фермерів, бо діє мораторій на перевірки суб’єктів господарювання. Тобто, якщо агроном підприємства стверджує, що обробив поля певним засобом, то перевірити це буде вкрай важко.
По-четверте, проблемою є сам обіг та оригінальність препаратів. Чиновники не приховують, що хімікати «бодяжать» по гаражах, потім розливають у «беушні» каністри від оригінальних препаратів і продають. Навіть, офіційна митниця доволі легко пропускає контейнери із «невідомою речовиною».
Отже, головним чином, учасники робочої групи обмежилися констатацією проблем. Як влучно зауважили деякі учасники зібрання, воно не може бути дієвим за відсутності представників аграріїв та фермерів. Задля оперативного впливу на ситуацію було вирішено провести конференцію з регіонами у форматі телемосту з обов’язковою участю власне аграріїв. Що це дасть – час покаже… Очевидно, що проблематика вкрай непроста: комплексна та багатогранна. «ПЖ» не просто слідкуватиме за розвитком подій, а й, за можливості, братиме участь у цьому процесі.
Як у них? Європейський досвід
У благополучній Європі потрави бджіл теж трапляються. Але такі випадки не настільки часті та зухвалі, як у нас. Скоріше, їх можна кваліфікувати як нещасні випадки, або непорозуміння. Ось, наприклад, цієї весни звістка про потраву надійшла із Карінтії, однієї із федеральних земель Австрії. Постраждала пасіка у 100 сімей через обприскування садків під час їх цвітіння. Пасічник Норберт Вайнлехнер (Norbert Weinlechner) стверджує, що цього річ товарного меду йому вже не бачити. Можливо, перебільшує, аби отримати якомога більше відшкодування від фермера, що потравив садки. До речі, ймовірний винуватець потрави бджіл «не вмикає задню». Він співчуває пасічникові та висловлює готовність понести покарання згідно закону, якщо буде офіційно встановлено, що причиною загибелі стали його дії. Він визнає, що обробляв садки під час цвітіння препаратом «Моспілан». Як вже зазначалося, у нас цей препарат вважається найбільш «лагідним» для бджіл! Фермер пояснив свій поспіх із обробкою великими втратами врожаю через весняні приморозки. Тому він вже не міг дозволити собі втратити врожай ще й через шкідників. Ось і поквапився…
Як вже зазначалося, у Європі брутальні «лобові» потрави, коли одночасно гине велика кількість бджіл – рідкість. Але європейські колеги страждають від впливу пестицидів вже десятиріччями. Цей вплив не такий очевидний, він більш підступний, бо вбиває бджіл поступово. Річ у тім, що «поблажливі» до бджіл, так звані, «неконтактні» пестициди (зокрема, класу неонікотиноїдів), не вбивають їх наповал тут і зараз, а діють системно, пригнічують бджіл поступово, накопичуючись у нектарі та пилку. Приклад: насіння протруєне неонікотиноїдами не призводить до миттєвої загибелі бджіл, але має більш підступні наслідки. Скоріш за все, саме неонікотиноїди є причиною такого загадкового явища, як осінні зльоти бджіл останнім часом.
За словами європейських колег, саме пестициди (поруч із варроа та вірусами) – головна причина зимових втрат бджіл. Більше того, останніми роками пасічники схиляються до того, що внесок пестицидів у загибель бджіл більший, ніж кліща варроа. Вони, навіть, іронізують над вченими, що стверджують протилежне, підозрюючи їх у зацікавленості. Ці підозри – небезпідставні, бо за пестицидами стоять чималі фінансові інтереси крупних міжнародних хімічних концернів. Але завдяки зусиллям лобістів від бджільництва та «зелених», наразі вдається тримати «статус-кво». Найближчим часом у ЄС планують ввести повну заборону неонікотиноїдів та їх похідних. Часткова вже діє із 2013 р.
Інформація взята в журналі «Пасічний Журнал».
Випуск №3 (9), Червень- 2017. Автор не вказаний. стр 4-9.
Youtube канал Пасічного Журналу https://www.youtube.com/channel/UCXGGe…SgkihDSa9w
Сайт http://apijournal.com/
Може встановлюватися на річкову баржу, для кочівлі наприклад по північних річках до великих масивів медоносів.
Система пройшла тестування на пасіках Канади в провінції Манітоба.
Технологія дозволяє відкачати 1500 тонни меду на годину, очистити його і упакувати в тару. Рамки з вощаної проходять санітарну обробку для виключення розповсюдження хвороб. Віск фільтрується, очищається, обробляється. Станція працює від 23 кВт дизель-електростанції. Забезпечується вироблення пара для санітарної обробки. Працює система клімат-контролю.
Ефективність ведення бізнесу збільшилася на 42% при скороченні робочих рук, транспортних засобів, палива, обладнання, теплих приміщень, технічного обслуговування і ремонту, комунальних послуг.
Технологія дозволяє застосовувати на 36% більше вуликів на пасіках з незначним капіталовкладенням.
Відбувається збільшення врожайності меду на 46%.
Знижується вплив на навколишнє середовище за рахунок виключення поїздок на пасіки.
Відбувається істотне зниження захворювань бджіл і поширення кліща, передачі захворювань, вірусів і кліщів, усувається необхідність обміну медових надставок з пасіки на пасіку, а також вивільняється більше часу для управління пасіками.
Десь на початку третьої декади квітня (строки залежать від погоди та регіону), після повної заміни зимових бджіл та з встановленням постійної льотної погоди «вуликова субстанція» (вираз Пауля Юнгельса) починає стрімко прибувати. По-перше, починають масово виводитись молоді бджоли, по-друге, матка нарощує темпи яйцекладки, по-третє, збільшуються запаси пилку та нектару. Це – якісно новий етап у житті бджолосім’ї. До цього «вуликова субстанція», навпаки, скорочувалась – корми активно споживались та перегонялися у розплід, свіжий принос розходився «з коліс», старі бджоли масово відходили – або, у кращому випадку, залишалась незмінною!
Memento mori
Зволікання з розширенням – майже смерті подібне! Бо у такому випадку розвиток сім’ї, що тільки набрав темпи, штучно загальмується з вини пасічника. «Медові» бджоли за пару погожих днів «заб’ють» гніздо нектаром та пилком з садків, матка просто не матиме місця під засів! Разом з тим, важливо не перестаратись. Бо розширення «з запасом», може призвести до погіршення мікроклімату у вуликах, особливо, за повернення холодної погоди, що, як мінімум, не сприятиме розвитку, або може, навіть, загальмувати його.
Як же бути? З одного боку, промисловий підхід передбачає разове розширення корпусами. З іншого боку, уявіть собі, що у 20-х числах квітня поставили другий корпус рута, збільшивши обсяг вулика одразу удвічі. Хай навіть у першому на цей момент бджолам було вже тіснувато. Усе тепло буде зверху – у напівпорожньому корпусі. Не дуже… Правда? А якщо розширення корпусом дадана (на 300 мм.)? Однозначно, не варіант! Треба щось вигадувати. При цьому, для практичного використання вбачаються три підходи.
Арифметика розширення
Теоретично, розрахувати динаміку нарощення бджоломаси не так вже і важко. Якщо зимові бджоли повністю змінилися, відхід бджіл буде мінімальним і їм можна знехтувати (принаймні, у дуже короткостроковому періоді). Прихід же бджіл залежить від наявних обсягів печатного розплоду. Проблема тільки – з точністю оцінки його обсягів. Припустимо, що на 20 квітня «печатка» є на 4 рамках рута по 2/3 рамки. Враховуючи, що приблизна кількість чарунок такої рамки (на 230 мм.) складає 6 тис., під розплодом буде десь 4 тис., тобто усього 16 тис. розплодних чарунок. Протягом 12 днів – до 2 травня – цей розплід вийде повністю. В результаті чого з’явиться 1,6 кг. бджіл. З розрахунку 200 гр. на рамку, їм потрібно мінімум близько 8 додаткових рамок! Аби наше припущення було реальним, треба щоб у період з 30 березня по 11 квітня матка у середньому відкладала більше 1,5 тис. яєць на добу (можливе рівномірне збільшення яйцекладки з 1 до 2 тис. за цей період). Реальний розклад? Як подивитися…
Способи розширення багатокорпусників
Промисловий.
Розширення другим корпусом «під низ». В принципі, достатньо технологічна процедура. Цей корпус може навіть залишатися після зимівлі, що проходила у двох корпусах. Коли гніздо зверху, то втрати тепла навесні у такому випадку незначні. Однак відомо, що бджоли куди більш завзято йдуть наверх, аніж донизу. Хоча, якщо вже припече (буде тісно) – самі витіснять матку вниз! По ситуації, пасічник може поміняти корпуси місцями з настанням стійкого тепла.
Аматорський.
З елементами по-рамкової роботи. Сутність у тому, що частина (або половина) рамок, як правило, кормові та з печатним розплодом з освоєного першого корпусу піднімається у другий, та розміщується по центру над рамками, що лишилися знизу. Це дозволяє зберегти «вертикальність» та компактність гнізда та його температурний режим. Потім поступове розширення відбувається з боків, але теж по-рамково.
Компромісний.
Другий корпус ставиться через плівку, яка поступово загинається по мірі його освоєння бджолами. Для початку можна загнути біля передньої або задньої стінки см. на 10. При цьому, не обов’язково, щоб другий корпус був повністю заповнений рамками. Днів через п’ять можна збільшити площу дотику удвічі, а ще через тиждень – прибрати плівку зовсім.
Куди більш зручно розширювати вулики магазинними надставками (рамка на 145 мм.), коли гніздовий корпус – дадан (на 300 мм.). У такому випадку ризими порушення мікроклімату у гнізді мінімальні. Або навіть лежаки. От вам і перевага цієї конструкції вуликів! Навіть, якщо по боках гнізда буде підставлено трохи більше рамок, ніж треба – це не має дуже нашкодити температурному режиму. Зазначимо лишень, що за будь-яких обставин, у цій порі категорично не рекомендується порушувати цілісність (рвати/різати) розплодного гнізда! Незалежно від породи бджіл та сили сім’ї. Розширення – тільки обабіч, зверху, або знизу.
З вощиною – обережно!
Як правило, перше розширення здійснюється світло-коричневими стільниками. Бажано, щоб вони були не геть «сухі», а з клаптиками меду/перги. Якщо ні, то не завадить трохи полити (побризкати) сушник цукровим сиропом або медовою ситою. Проте іноді пасічники, особливо початківці, поспішають з підстановкою вощини. Цього робити не варто. Освоєння вощини у цей час забирає у бджіл багато енергії та часу, що не найкращим чином позначається на темпах розвитку. Зворотні холоди, навіть тимчасові, взагалі можуть відбити охоту будувати. Коли бджоли «затопчуть» цю вощину, то це вже не те… Крім того, досить часто за несприятливих умов вощину гризуть. Хай там як, але необхідною передумовою для постановки вощини навесні є впевнена «побілка» рамок та/ або початок відбудови «язичків» у вільному просторі вулика (за заставною). Без цих ознак про вощину і думати зась! Та навіть за їх наявності зловживати «штучною» теж особливо не слід. Максимум, можна дати пару рамочок на сім’ю обабіч розплодного гнізда за умов гарної погоди та взятку і достатньої сили сім’ї. Зробити упор на розширення штучною краще вже ближче до середини травня, коли молодих бджіл буде вдосталь. Особливо доцільно використовувати для будівельної діяльності взяток з ріпаку, аби на акації звільнити бджіл від зайвих будівельних навантажень. Тим самим підвищити вихід меду.
Інформація взята в журналі «Пасічний Журнал».
Випуск Березень 2016, стор 7-8. Автор не вказаний.
Youtube канал Пасічного Журналу https://www.youtube.com/channel/UCXGGe…SgkihDSa9w
Сайт http://apijournal.com/
Русский
