ГНІЗДО БДЖІЛ

Бджола, ця маленька загадкова істота, керована складними законами природи, що живе великими соціальними угрупованнями (сім’ями), і виконує безумовно рефлекторні, біологічно визначені роботи, з незапам’ятних часів притягувала до себе увагу людини.

Більшість дослідників вважають, що предки бджолиних відділились від риючих ос десь біля 100 млн. років тому, коли в рослинному світі почався масовий розквіт покритонасінних. Проте від одинокого способу існування до соціальних угруповань (сімей) бджоли перейшли десь біля 65 млн. років тому, коли відбулося різке похолодання.

Місцем походження бджіл вважають Індію, де і в наш час зустрічається три види даного роду з чотирьох відомих зараз. Проте саме четвертий вид, який найбільше цікавить нас, а саме, медоносна бджола в Індії раніше не зусььрічалася. Існує декілька гіпотез походження медоносної бджоли, але вони не мають переконливого підтвердження. Біля 10 тис. років тому після зледеніння, почалося вторинне розселення бджіл по території Європи. А на території Італії, в Закавказзі, на Балканах та Піренеях бджоли збереглися ще з початку свого розселення, приблизно десь з часів міоцена.

Перші згадування про бджіл зустрічаються в грецького історика Геродота (450 р. до н.е.), який писав, що скіфи, які населяли Північне Причорномор’я, продавали грецьким містам-колоніям велику кількість меду та воску. Проте розвиток бджільництва, принаймні на території сучасної України, починається з Х ст. Природні умови сприяли його розвитку. Як відмічаються літописці Галл та Нестор, на півдні і заході Київської Русі в кінці Х на початку ХІ ст. було багато бджіл. У своїх хроніках Галл писав: «Я бачив на цій землі величезну кількість бджіл, стільників, пасік на степах і бортей у лісах, я помітив у ній надзвичайний достаток меду і воску» (Курочкин, 1991; Юрченко, 1926; Каволев, 1916).

У процесі еволюції в медоносної бджоли сформувалася здатність жити сім’ями. За такого існування вони, як і інші суспільні комахи, більш успішно вели боротьбу за виживання. І це мало свої насліки. Ареал розповсюдження медоносної бджоли величезний. Він охоплює практично всю територію, де живе людина, за винятком Антарктиди.

У бджолиної сім’ї всі особини інтегровані в один недоорганізм, який живе та розмножується, як єдине ціле, і в той же час кожна з бджіл має індівідуальні функції, що відповідають її касті та віку. Для виконання загальної роботи бджоли вимушені буди відпрацювати спосіб спілкування та обміну інформацією, що дозволяє їм пристосовувати до умов життя і регламентувати взаємовідносини особин у сім’ї.

Кожна сім’я бджіл має своє, ізольоване від інших житло – гніздо. В давні часи, коли бджоли жили дико, нікому не належали і ніхто про них не піклувався, вони селилися будь-де: в дуплах дерев, у кам’яній щілині, землі тощо. Риси цього первісного житла бджіл збереглися в гнізді диких бджіл до наших часів. Здебільшого воно має міцну оболонку, яка запобігає проникненню в нього чужих бджіл, ос, птахів, звірів, усіх природних ворогів бджіл, котрі бажають поласувати медом або й хазяйками житла.

Вибір місця для гніздування має величезне значення для наступного сприятливого в ньому проживання, створення та підтримання на належному рівні мікроклімату. Найчастіше для гнізда бджоли обирають дупла стари дерев об’ємом близько 40 дм³ , на висоті 1-5м, з вихідним отвором (льотком), зверненим на південь.

Знаходять дупло для гніздування бджоли-розвідниці. Причиною пошуку є роїння бджіл – створення дочірніх сімей. Розвідниці ведуть пошук нового гнізда на певній відстані від старого житла. За даними Сілі, Морзе, відстань від старого гнізда до нового рідко буває менше 300м, а іноді досягає 1 км і більше. Бджоли-першопрохідниці обстежують знайдене місце і, можливо, визначають об’єм порожнини. Інформацію про розташування дупла вони повідомляють за допомогою танцю, що виконується на китиці бджіл, яку утворює рій на одній з гілок ближнього дерева. При виборі напрямку зльоту враховується, очевидно, активність виконання танцю, кількість розвідниць, що агітують за вибране житло, та відстань, на якій воно знаходиться.

Облюбувавши собі дупло, бджоли одразу починають будувати стільники. Матеріалом для них служить віск, який виділяється восковими залозами робочих бджіл.

Будувати стільники бджоли можуть тільки колективно. Зависнувши гірляндами, в яких знаходяться бджоли-жувальниці, робочі бджоли передають їм віск у вигляді грудочок, які жувальниці добре розжовують, змішують із секретом мандибулярних залоз і приліплюють у потрібному місці стільника. Таким чином будують комірки (чашечки), здебільшого правильної шестигранної форми.

Кожен стільник складається з двох пластин чашечок, обернутих одна до одної основою і розташованих так, що кожна чашечка однієї пластинки прилягає дном до трьох суміжних чашечок другої, тобто кожна третина основи чашечки – випуклої ромбічної пластини – є частиною основи однієї з чашечок протилежної пластини. Система шестигранників однієї пластини відповідає аналогічній системі протилежної пластини зі зміщенням по вертикалі, яке дорівнює радіусу однієї чашечки. При такій будові стільника весь простір чашечки повністю використовується.

Шестигранні чашечки мають дві грані вертикальні та чотири похилі. В стільнику, який бджоли будують у природних умовах, немає горизонтально розташованих граней. У той же час бджоли не виявляють особливого хвилювання, коли пасічник повертає стільник у вулику на 90⁰ або дає їм для будівництва лист штучної вощини з горизонтальним положенням верхньої та нижньої грані майбутньої чашечки.

Основа чашечки розташовується трохи нижче, ніж вхід до неї. Кут нахилу до горизонталі становить 13⁰ (рис.1).

Чашечки неоднакові за розмірами. Більші з них використовуються для виведення трутнів і називаються трутневими, менші називаються бджолиними, в цих комірках виховуються робочі бджоли.

Трубневі чашечки розташовуються блоками, причому розташуванню їх з одного боку стільника, як правило, відповідають аналогічні чашечки з другого між бджолиними і трутневими чашечками знаходяться перехідні комірки.

У порожнині дупла бджоли будують декілька стільників. Товщина їх та відстань між ними незначно варіюють. Середня товщина стільника в зоні розплоду – близько 25 мм, а відстань між стільниками (вуличка) – 9-13 мм.

В міру будівництва стільників вони скріплюються один з одним за допомогою перемичок і прикріплюються до стінок житла. Між стільником та стінками залишаються щілини. Стільники використовуються для відкладання в них корму та виховання розплоду. В бджолиних комірках можуть бути мед та перга. В трутневих комірках, як правило, перга не складається.

Для репродуктивних самок (бджолиних маток) будуються спеціальні мисочки, а потім конусоподібні маточники, які розташовуються по краях стільника і спрямовані отвором донизу, який утворюється після виходу матки.

Трапляється, що бджоли будуть маточники і всередині стільника. Це відбувається тоді, кли в сім’ї відсутня матка і бджоли виводять собі нову. Такі маточники називають свищевими, на відміну від маточників на краях стільника, які називаються звичайними або роєвими і закладаються бджолами при наявності в гнізді старої матки.

Існує суворий порядок щодо розташування кормових запасів та розподілу в гнізді бджіл. Розплід займає центральну частину гнізда та стільника, розміщуєтьмя перед льотком. Для перги відводяться чашечки навколо розплоду і навіть цілі стільники, що знаходяться по обидва боки від розплоду. Мед складається над гніздом. Його запаси під час медозборів поступово витісняють розплід донизу, стимулюючи будівництво бджолами стільників. У природних умовах стільники мають численні (іноді паралельні) вигини, між ними є безліч перемичок та проходів (рис.2).

Стільники з медом запечатуються восковими кришечками, щоб запобігти потраплянню вологи з повітря в мед, бо він має властивість дуже добре її вбирати. Стільники, в яких виводиться розплід, при досягненні ним певного віку також запечатуються, проте в цьому разі кришечки складаються в основному з пилку, а отже, є пористими і крізь них добре проходить повітря, необхіжне для розвитку розплоду. Стільники з трутневим розплодом мають кришечки випуклі. Якщо такий розплід розвивається в бджолиних комірках (що буває при матці-трутовці або бджолі-трутовці), то кришечки їх дуже випуклі. Цей розплід називається «горбатою червою», він вказує на негаразди в бджолосім’ї.

Рамки з використанням штучної вощини надають стільнику форму площини, що, напевно, зменшує можливість переміщення бджіл зі стільника на стільник, особливо під час зимівлі.

Стільники бувають різного кольору й відтінку. Щойно збудовані – світлі, при наявнсоіт гарного медозбору – майже білі, з невеликою жовтизною. З часом стільники темніють, особливо в тому місці, де був розплід, оскільки бджоли вичищають не всі залишки від нього, і з часом ці комірки звужуються, а їхні стінки товстішають. Улітку бджоли охоче займають світлі стільники, восени та взимку віддають перевагу темним. Зауважимо, однка, що темні стільники рекомендується вирізати і перетоплювати на віск, бо в них народжуються бджоли менших розмірів.

У процесі будівництва сторонні предмети, що знаходяться в дуплі, бджоли включають у структуру стільника з мінімальним порушенням його загального плану. Така здатність бджіл була використана, коли в штучну вощину почали впаювати дріт. Стільники щодо льотка розміщуються перпендикулярно (теплий занос) і ребром до льотка (холодний занос).

У природних умовах розташування стільників може бути довільним, без чіткої орієнтації на льоток.

У бджільництві гніздом називають як взагалі все житло бджіл, так і ту його частину, де сидить найбільше бджіл та знаходяться матка й розплід. Частину гнізда, де міститься мед, називають магазином.

Крім воску, при будівництві гнізда бджоли використовують рослинний клей – прополіс. Ним вони заліплюють шпаринки в оболонці гнізда, регулюють отвір льотка.

Здатність бджіл створювати таку досконалу будівлю, як стільник, завжди викликала в людини подив і захоплення. Точна архітектура стільника чудово поєднується з довільними формами та пропорціями вулика.  В домашніх умовах працелюбні комахи живуть у найрізноманітніших вуликах.   

Л.І. Боднарчук, Т.Д. Соломаха

«Вулики. Історія створення та різні системи».